“Після вибуху я подивилася у вікно — поряд не залишилося вцілілих будинків”. Історія Світлани Миценко з Краматорська

Світлана та Ігор Миценко з Краматорська в одну мить втратили все своє майно. Російський ракетний удар у лютому 2025 року зруйнував два їхні будинки, подвір’я та автомобіль. Під час обстрілу подружжя перебувало вдома. Вони вважають, що це їх врятувало від загибелі, адже на вулиці панувало справжнє пекло — по подвір’ю летіла цегла, бетон і метал. Однак 95-річна мати Світлани, яка жила з ними, отримала поранення. Після огляду лікарі відпустили її додому, але дому вже не було.

Зараз родина орендує невеликий будинок у Краматорську та займаються подачею документів на отримання компенсації. Все, що вони будували роками, перетворилося на руїни. 

“Ми прожили в цій оселі 33 роки. На нашому подвір’ї були два будинку. В одному мешкали ми з чоловіком та мамою, в іншому —  донька з дітьми, але у 2022 році вони евакуювалися до Німеччини”, — розповіла журналістці “Свій дім” Світлана. 

“Подивилася у вікно і побачила, що поряд не залишилося вцілілих будинків”

25 лютого 2025 року Світлана була вдома з чоловіком і старенькою мамою — допомагала їй вимити і висушити волосся. Потім вийшла з вітальні й пішла прати рушники. У той момент вона почула дивний звук і сказала чоловікові: “Не можу зрозуміти, що це тріщить. Може, коротке замикання? Не дай Боже, зараз будинок загориться”. Але Ігор вже не почув її слів.

“І тільки я це сказала, як прогримів сильний вибух. Я впала біля дверей, і на мене посипалися уламки зі стелі. Відчула сильний біль у руці. Ледь піднялася і пішла по будинку, який був засипаний штукатуркою, цеглою та нашими речами. Дійшла до вітальні й побачила, що мамине обличчя все в крові, а на лобі, над бровою, гематома. На щастя, чоловік не постраждав. Я подивилася у вікно і була шокована: побачене не вкладалося в голові. Поряд не залишилося жодного вцілілого будинку”, — згадує жінка.

ДСНС та швидка допомога, які приїхали на місце удару, одразу забрали Світлану з мамою до лікарні. Там їм надали першу медичну допомогу, після чого відпустили:

“Ми вижили, бо були в будинку під час російського удару. Якби вийшли на вулицю — загинули, адже по подвір’ю летіла цегла, бетонні блоки та залізяччя”.

Після втрати дому родина місяць жила у знайомих. Приїхали до них лише в одязі, в якому були в момент удару: 

“Нас приютили, нагодували, випрали речі та забезпечили всім необхідним. Ми дуже їм вдячні. Пробули там місяць, але все-таки захотілося мати хоч якийсь свій куточок, тому зараз орендуємо будиночок. А як буде далі — ми не знаємо”.

“Наш дім неможливо відновити, його треба зносити”

Окрім житла подружжя того дня були зруйновані щонайменше 17 приватних будинків. Територія була всіяна уламками колись затишних осель, особистих речей та меблів. Одна з сусідок Світлани загинула — її шукали цілий день. Жінка з болем у голосі зізнається, що працівники ДСНС знайшли лише частини її тіла.

“Все наше майно знищено. Один будинок розтрощило повністю, і він “склався”. У другому пошкодило дах, обрушилася стеля, вибило двері, а стіни потріскалися і змістилися. Його неможливо відновити, тільки зносити. Речі, які були всередині пошкодили уламки скла”, — розповідає жінка.

Подружжя вже подало першу заяву на отримання компенсації за державною програмою “єВідновлення” щодо одного з зруйнованих будинків. Наразі запит знаходиться на розгляді. Друга оселя була у співвласності з донькою, тому Світлана з Ігорем зараз збирають та оформлюють необхідні документи.

“Місяць жили в Дніпрі, але вирішили повернутися”

Світлана зізнається, що іноді виникають думки виїхати з Донеччини, але висока вартість оренди житла в інших регіонах і мізерні пенсії не дозволяють реалізувати це. Подружжя знає про це не з чужих розповідей, адже в 2022 році вони місяць прожили в Дніпрі:

“Ми наважилися виїхати після ракетного удару по залізничному вокзалу Краматорська. Опинилися в Дніпрі, і нас шокували ціни на оренду. Побули там місяць і вирішили повернутися, бо в місті наче  стало спокійніше. Так і прожили три роки. Звісно, переживали за обстріли, але кинути свій дім боялися більше. Сподівалися, що нас ця біда обійде стороною. Але не склалося”.

Допомогти родині фінансово можна за реквізитами:

4149 4998 0622 1972 (Світлана Миценко)

Читати ще:

“Ми були біля Краматорського вокзалу, коли по ньому поцілила ракета, і отримали осколкові поранення”. Історія Наталі Кухарішеної

“Дім у Макіївці — в окупації. Будинок у Краматорську залишили через обстріли. Тепер купили нове житло на Черкащині”. Історія двічі переселенця Олексія Демка

Окупанти перетворили колись затишні класи на груди каміння. Історія Краматорської ЗОШ №15