“На Закарпатті мені найбільше не вистачає власного житла”. Історія переселенки Вікторії Дегтярьової

Вікторія Дегтярьова вважає Торецьк на Донеччині найкращим містом. Ні тимчасова окупація у 2014 році, ні життя в прифронтовому населеному пункті не змусили її його покинути. Однак повномасштабне вторгнення у 2022 році змінило все — на перший план вийшло питання безпеки її дитини. Тепер, замість великого приватного будинку, вона живе в гуртожитку на Закарпатті.

В липні 2024 року Вікторія дізналася від знайомої, яка залишалася в місті, що її дому більше немає. В нього влучив російський снаряд. Подробиці обстрілу невідомі, адже з містом наразі немає зв’язку.

“Будинок дістався мені від мами. Мали город, кожне літо копали картоплю та консервували зібрані овочі та фрукти. Завжди могли спуститися в погріб за баночкою чогось смачного. Зараз цього не вистачає. У кімнаті гуртожитку я можу виростити хіба що кріп на підвіконні, а все інше доводиться купувати”, — розповіла Вікторія журналістці “Свій дім”.

“Приліт снаряда в город змусив нас евакуюватися”

Згадуючи події 2014 року, жінка зізнається, що ні тоді, ні зараз не очікувала бойових дій і не була готовою до війни:

“За 8 років ми звикли до обстрілів і загалом адаптувалися до такого життя. Люди ходили на роботу, працювали школи, садочки та підприємства, дефіциту продуктів не було. Проте у 2022 році ситуація кардинально змінилася. Дуже швидко все зачинялося, а люди масово виїжджали. Ми не уявляли, що Торецьк так швидко перетворять на руїни”.

Вже в перші дні великої війни ворожі снаряди прилітали на вулицю, де жила Вікторія. Доводилося ховалися в підвалі. Коли ж відбулося влучання в город, родина вирішила евакуюватися. Тоді ніхто не постраждав, оскільки були вдома, але стало зрозуміло, що найближчими днями безпечніше не стане.

“Взяли тільки документи та трохи одягу і записалися на евакуацію, яку організувала військова адміністрація”, — пригадує вона. 

За порадою знайомих Вікторія з дитиною виїхали на Закарпаття. Спочатку жили в приміщенні навчального закладу, а згодом ЦНАП поселив їх в гуртожиток колишнього кооперативного училища в місті Виноградів, який облаштували для внутрішньо переміщених осіб. Раз на місяць вони отримували продуктові набори, а нещодавно їм надали теплі пледи на зиму.

“За два роки вже звикли жити на Закарпатті. Дитина навчається онлайн в Торецькій школі, але дуже хоче додому, — каже жінка. — Я намагаюся пояснити, що ми не можемо повернутися, бо дім зруйнований, але вона не може цього до кінця зрозуміти. Як їй це зрозуміти, коли я сама думала, що ми залишаємо домівку на місяць-два, максимум пів року”.

Заяву на отримання компенсації за програмою “єВідновлення” Вікторія поки не подавала, але планує це зробити, хоча розуміє, що наразі її отримання неможливе. Через бойові дії в місті комісія з обстеження не працює.

Допомогти родині можна за реквізитами: 5355 0850 2217 7829 (Укргазбанк)

Читати по темі: “Легше збудувати для нас нове місто, ніж відновлювати Торецьк”. Історія Євгена Бондаренка