“Квартири немає, а кредит за ремонт все ще виплачуємо”. Історія Ольги Швець

Квітуче селище, що перетворилося на руїни — так говорить про рідний Нью-Йорк на Донеччині переселенка Ольга Швець. Там вона жила до початку великої війни, але постійні обстріли та страх за життя дитини змусили родину евакуюватися. “Нове” життя розпочали в Дніпропетровській області, де орендують квартиру. 

“В Нью-Йорку я знала кожну вулицю та куточок. Ми жили у квартирі, а поряд був дитячий садок, школа та магазини”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

“Мені здавалося, що впаде бомба і машина вибухне”

За день до повномасштабного вторгнення рф Ольга та її чоловік вийшли на роботу після лікарняного. Деякий час працювали під звуки вибухів.  Доїхати кудись можна було лише на таксі — ціни дуже виросли, але іншого виходу не було. 

Родина залишалася у своїй квартирі. Коли були сильні обстріли, то бігли до підвалу — туди занесли ліжка та пічку, щоб не змерзнути.  Одного разу Ольга почула дивні звуки і лише згодом від подруги дізналася, що то був літак.

“Ми виїхали через три місяці. Евакуювалися самостійно під сильними обстрілами. Було дуже страшно. Я плакала всю дорогу, коли намагалися дістатися до Покровська. У голові постійно крутилася думка: ось-ось впаде бомба, і наша машина вибухне”.

“Життя на Дніпропетровщині”

Родина приїхала на Дніпропетровщину та оселилася в Кам’янському, куди раніше виїхали сусіди. Вдалося знайти квартиру на лівому березі Дніпра, у великому спальному районі. За оренду та комунальні послуги щомісяця сплачують 10 тисяч гривень. Ольга вважає, що їм пощастило, адже квартира була після ремонту, тоді як багато інших українців змушені орендувати житло за більші кошти та у значно гірших умовах.

“До Кам’янського приїжджають багато людей з Мирнограда, Краматорська та інших міст Донеччини. Всі вони шукають прихисток. Хоч і не часто, але зустрічаються люди, які не раді переселенцям. Кажуть, що “понаїхали на крутих машинах, а ще отримують гуманітарку та виплати”. Вони не розуміють, що багато хто залишив дім у халаті, а їхав автівкою, на яку заробив чесною працею. Я просто тримаюся подалі від людей, які говорять такі речі”, — розповідає жінка.  

На Донеччині та вже у Кам’янському Ольга працювала продавчинею. У липні цього року звільнилася, бо вимагали багато, а платили мало. Хоче влаштуватися в магазин одягу поруч із квартирою, де зараз мешкає. Сина перевели до місцевої школи, де навчання проходить у змішаному форматі. Бо “через комп’ютер — не той ефект”, каже жінка. 

“В Кам’янському більш спокійно, ніж у великих містах Дніпропетровщини, але і тут бувають вибухи, а іноді пролітають літаки. Люди кажуть, що “то наші”, але все одно страшно. Нещодавно був сильний обстріл — я почула 10 вибухів поспіль. Стояла на балконі, а тіло тремтіло. У такі моменти спогади повертають мене в Нью-Йорк”, — розповідає Ольга.

“Я попрощалася з домом рік тому”

У 2023 році Ольга приїздила в Нью-Йорк зі знайомим, який привозив у селище посилки. Тоді вона побачила розбиті дороги, будинки та школу. Всюди були вирви від снарядів.

“Це було ризиковано, але мені дуже захотілося додому. Я напевно, розуміла, що це останній мій візит до Нью-Йорка. Тоді зайшла в квартиру з думкою, що треба взяти якісь речі. Але як обрати, коли вони всі мені потрібні? Забрала лише посуд. Ліжка, нова шведська стінка та всі меблі залишилися”.

Ще рік тому пошкодження від обстрілів були несуттєвими — постраждали балкон та вікна. 17 липня 2024 року вона повністю згоріла після прямого влучання. 

“Зараз від селища мало що залишилося. Багато людей загинули. Знайомі розповідають такі речі, від яких розбивається серце. Один чоловік пішов кроликів годувати, а на нього бомбу скинули. Інша родина згоріла прямо у своїй оселі. Ми маємо триматися, будувати життя з нуля. Але наше справжнє життя залишилося на Донеччині. Нас зрозуміють люди, які все це пережили. І де б ми зараз не були, як би гарно нас не прийняли, ми не вдома”.  

Заяву на отримання компенсації жінка подала через “Дію”, але ніякої відповіді не отримала. Хочу звернутися до ЦНАПу в надії дізнатися хоч якусь інформацію. Документи до Реєстру збитків для України жінка поки не подавала.

Допомогти родині фінансово можна за реквізитами:

4149499993397643

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі: “Я побачила на відео, як наш будинок руйнується під’їзд за під’їздом”. Історія Наталії Коломбет