“Я побачила на відео, як наш будинок руйнується під’їзд за під’їздом”. Історія Наталії Коломбет

Наталія Коломбет не готова побачити свій зруйнований будинок у Торецьку. Навіть перегляд фотографій та відео викликає у неї смуток. Незважаючи на ностальгію за рідним містом, вона не впевнена, чи колись повернеться туди. Наразі жінка з дочкою живе в Дніпрі та працює вихователькою в дитячому садочку. Про рідну домівку їй нагадують цінні речі, які вона забрала з квартири до руйнування.

“Хоча війна у нас з 2014 року, повномаштабне вторгнення стало шоком. Тоді теж було страшно, ми хотіли виїжджати, але Торецьк звільнили. Стало трішки тихіше, але там можна було жити, не дивлячись на те, що поруч була Горлівка”, — розповіла журналістці “Свій дім”  Наталія.

“Щоб зняти гроші — йшли до банкомата о 4 ранку”

День 24 лютого 2022 року мав бути звичайним для Наталії. Вона працювала вихователькою та збиралася на роботу. Але звичну рутину змінив один дзвінок від її мами: “Не йди в садочок, бо почалася війна”. Цілий день жінка провела, слідкуючи за новинами. 

“Перші дні були справжнім ступором. Потім виникла проблема з придбанням продуктів: багато постачальників перестали доставляти їх у Торецьк. Щоб хоч щось купити, доводилося стояти в довгих чергах. А щоб зняти гроші з банкомата, ми приходили до нього о 4 ранку”.

Дуже швидко через Торецьк з Горлівки почали літати ворожі літаки, щоб обстрілювати Костянтинівку. В такі моменти Наталія з дочкою виходили в коридор.

“Вмовити батьків евакуюватися змогла лише моя сестра, яка ледь виїхала з Маріуполя”

З Торецька Наталія виїхала 8 квітня 2022 року. Разом з нею була донька, молодша сестра з дитиною та батьки. На евакуації наполягла старша сестра жінка, яка дивом виїхала з окупованого Маріуполя.

“Ми вирішили їхати всі разом, щоб не переживати один за одного. Було дуже важко вмовити батьків залишили дім. Ми плакали і навіть “залякували”, щоб вони погодилися виїхати. Домовилися, що залишаємо місто ненадовго, щоб трохи перечекати”, — пригадує Наталія.   

З Торецька родина виїхала на Дніпропетровщину. Спочатку жили всі разом в селі, але Наталія з дочкою поїхали далі. 

“Ми опинилися в Дніпро. Я влаштувалася вихователькою до дитячого садочка, дочка навчається. Жити у великому місті для нас незвично і навіть складно. Яким би воно не було красивим, я все одно хочу додому в маленький, шахтарський та затишний Торецьк. Там були друзі та знайомі, які роз’їхалися по різних куточках України”. 

“Я бачила як руйнується під’їзд за під’їздом”

У червні 2022 року Наталія разом з дочкою приїздили в Торецьк. Тоді ще не було постійних обстрілів, але місто стало занедбаним. 

“Ми забрали з квартири всі необхідні документи, а потім я заплатила людям, щоб вони вивезти наші речі. Взяли лише цінне та пам’ятне — дитячі малюнки, фотографії та книжки. Це для нас було дуже важливо”, — каже жінка.

Наприкінці вересня 2024 року, гортаючи стрічку у Facebook, Наталія побачила відео з Торецька. На ньому зафіксували момент руйнування багатоповерхівки. Вона не одразу впізнала, що це її рідний дім.

“Я часто захожу в різні місцеві групи, бо додому тягне, не дивлячись ні на що. Хоча дивитися, як твоє рідне місто кожен день руйнують дуже важко. І ось я ввімкнула чергове відео. І просто бачу, як падає під’їзд за під’їздом. Попри те, що його знищили нещодавно, він до цього був сильно пошкоджений. Через обстріли поряд наша багатоповерхівка стояла без вікон та дверей довгий час”.

Нещодавно Наталія подала документи в “Дію” для отримання компенсації за державною програмою “єВідновлення”. Жінка дуже сподівається у майбутньому отримати виплати.

Читати по темі:  “Війна наздогнала нас двічі. Я зрозуміла, що знову маю вмістити своє життя в одну валізу”. Історія Марини Курапцевої