Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Маріуполь

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Запах горілого фосфору дав зрозуміти, що я в пеклі”. Історія Олени Куровської

зруйновано: березень 2022 / Донецька область , Маріупольський район , Маріуполь / просп. Металургів , 25

“Коли я вийшла з Маріуполя, в мене був важкий психологічний стан. Я жила в шелтері в Хмельницькому і весь час думала: “Чого саме я вціліла, коли стільки моїх сусідів загинуло”, “Я нікому не потрібна, я маю з собою щось зробити”. Тоді в благодійному фонді “Захист” знайшла психотерапевта, який близько місяця зі мною працював і дуже допоміг. Але мені й досі важко заглиблюватися в спогади тих днів”, — розповіла журналістці “Свій дім” Олена Куровська.

У 2014 році вона була змушена покинути бізнес в селищі Широкине та почати все з нуля в Маріуполі. Там вона заснувала Регіональний навчальний центр бізнес-навичок Приазов’я” та працювала на кафедрі обліку та аудиту в Приазовському державному технічному університеті. У 2019 році зареєструвала власну торговельну марку Azov Smart Business і розробляла для підприємців грантові проєкти під ключ. 

“Оглядала укриття та координувала виїзд мам з дітьми”

“23 лютого 2022 року я святкувала закінчення навчання від німецької організації GIZ. Додому приїхала пізно й хотіла виспатися, бо наступного дня треба було виставити рахунки клієнтам”.

Зранку Олена побачила сюжет по телебаченню, в якому жінка розповідала, що в її будинок залетіла ракета, як і в січні 2015 року:

“Я була збентежена і спочатку не повірила. Про що вона говорить? Які ракети? Але коли включила телефон, то зрозуміла, що почалася велика війна”.

Олена одразу вирішила обстежити підвали у своїй дев’ятиповерхівці, щоб зрозуміти, де можна ховатися від обстрілів. Тоді був відкритий лише один. І він мав не найкращий стан — десь текла вода, ніде було сісти.

Щоб допомогти мешканцям свого під’їзду жінка склала список людей, створила вайбер групу і написала туди, що з собою треба брати в укриття:

“Після я зв’язалася з директором громадської організації “Заходи” Юрієм Давиденко і запропонувала допомогу. Я складала списки жінок з дітьми, які планують виїхати потягами, і координувала їх. Але через 2-3 дні станцію Сартана, яка біля Маріуполя, розбомбили”.

Передала мамі хліб та записку, що за нею прийду

До 7 березня Олена жила у своєму будинку. Авіанальоти на Маріуполь вже почалися. Спочатку вимкнули світло, потім воду та газ. Їжу готували на вулиці на вогні. Біля багатоповерхівки почали прилітати ворожі снаряди: 

“Я зрозуміла, що у своєму під’їзді вже ніякої користі принести не можу. Зв’язку вже не було, але я знала, де знаходиться штаб тероборони, тому взяла маленький рюкзачок, і пішла до них”.

У перший вечір жінка сортувала речі для військових, а далі класифікувала ліки, які привозили власники аптек. Кожного ранку до них приходили мешканці міста, лікарі й військові.

“Згодом керівник сказав, що їхнє місцеперебування виявив ворог й найближчими днями їх обстріляють. Він відпустив мене, а. знайомий відвіз додому. Я розуміла, що ми, скоріше за все, більше ніколи не побачимося. У мене була пляшка шампанського і ми його випили. Я його попросила передати мамі хліб та записку, що я за нею прийду. Ми попрощалася. На щастя, він залишився живим”.

“Ракета влучила в магазин під моєю квартирою”

19 березня 2022 року о 3:30 в магазин “Інтертоп” під квартирою Олени залетіла ракета з фосфорними боєголовками

“Запах горілого фосфору дав зрозуміти, що я в пеклі, але прийшовши до тями, я мала декілька хвилин, щоб привести до тями сусідку, яка напросилась переночувати, та вибігти з під’їзду перед потужним вибухом. А потім почалася боротьба з вогнем в магазині, щоб не згорів весь будинок. На той день під’їзд вдалося зберегти, наступні нальоти росії повністю знищили й мою квартиру, і мій будинок”.

Разом з сусідкою Олена пішла в дім її сина, де було бомбосховище. З собою жінка взяла лише спальник та рюкзак. Там якийсь час вони жили. Однієї ночі всі мешканці укриття чули, як літали бомби, а зранку зрозуміли, що верхнього поверху немає

“Це було страшно — якщо росіяни починали бомбить якийсь будинок, то вони не зупинялися, поки його повністю не знищували”.

“Йшли узбережжям під дулами російських військових кораблів” 

Після обстрілу, деякі мешканці будинку вирішили йти з міста. Як стало відомо згодом, ніхто з них не вижив. Олена з іншими мешканцями Маріуполя пішли наступного дня: 

“До найближчого села було 20 км. Я розуміла, що цю дистанцію за один день ми не пройдемо. Тому з собою взяли теплі ковдри та їжу. А щоб все це не нести в руках, то в АТБ знайшли візки”.

Група жінок спустилася до самого берега моря, а там стояли російські військові кораблі, які напередодні обстріляли будинок, в бомбосховищі якого ховалася Олена:

“Боковим зором я бачила, як росіяни в біноклі дивилися на нас. Ми йшли тихо та спокійно до того моменту, поки я не зрозуміла, що ми в сліпій зоні й вони не можуть нас обстріляти. Тоді ми побігли, вони відкрили вогонь, але, на щастя, ніхто не постраждав”.

Попри всі складнощі, жінки дійшли до району Стрілки, де вже їздили машини. Так вони й виїхали з Маріуполя.

Від евакуації за кордон Олену зупинило смс від мами, що вона жива. Попри всі труднощі донці вдалося визволити її з окупації. Вони майже два роки жили в Хмельницькому. Нещодавно Олена переїхала в гуртожиток в Ужгороді. В цьому місті їй запропонували роботу.

_____________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читати по темі: “Те, що сталося з Маріуполем — це помста за 2014 рік. Тоді місто не здалося, росіяни це йому не пробачили”. Історія Альони Кондур

Катерина Черніговець / 19.04.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Repair Together у 2024 році: прибиральні толоки трансформуються у будівельні

Неймовірні люди працюють. Так в коментарях пишуть про Repair Together — громадську організацію, яка формує волонтерську спільноту для подолання наслідків російської агресії в Україні. Це команда запальних, творчих та ініціативних...

читати історію

Приватний будинок

“Я півтора року прожив в окупації. Після підриву росіянами Каховської ГЕС наш дім пішов під воду”. Історія Романа Куцеконя

Роман Куцеконь півтора року прожив в окупації у місті Олешки на Херсонщині. Після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС чоловік вирішив евакуюватися до Європи. На цьому шляху йому довелося пройти через...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Repair Together у 2024 році: прибиральні толоки трансформуються у будівельні

Приватний будинок

“Я півтора року прожив в окупації. Після підриву росіянами Каховської ГЕС наш дім пішов під воду”. Історія Романа Куцеконя

Приватний будинок

“Ми ніколи не забудемо, що пережили у Попасній. А російські окупанти нагадують про це щодня”. Історія Людмили Литовченко

Об'єкт інфраструктури (міст, шляхопровід, залізниця, депо тощо)

Споруда-рекордсмен та іноземні швидкозбірні конструкції: як в Україні відновлюють мости, зруйновані війною

Підприємство

Відновлення Тростянецького лісгоспу: як підприємство долає наслідки війни в умовах реформування

“Відновлювати житло під час війни — це як зводити будинок без фундаменту. Але ми ризикнули”. Історія родини Галдашенко

Мінне поле. Як реабілітувати українські землі від наслідків війни

Святогірськ/Лиман 2.0: голоси людей, які не здаються.”Свій дім” та “Свої” запрошують на публічну дискусію про руйнування і відбудову