Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Лиман

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Чи вистачить нам з чоловіком життя, щоб дати дітям те, що так нахабно забрав ворог”. Історія Олени Чупрової

Донецька область , Краматорский район , Лиман / Анатолія Солов'яненка

Родина Олени Чупрової та її батьки все життя прожили в Лимані. Чоловік працював на залізниці, вона — завідувачкою дитячим сектором у будинку культури. Війна змусила їх покинути рідний дім, який знищив ворог, та переїхати до Козятина Вінницької області. 

“Ми не побачили, як вперше зацвів наш сад”

Будинок в Лимані родина придбала на початку 2019 року. Довго на нього заробляли. Обирали, щоб був близько до батьків та школи з дитсадком.

“Весною посадили город у себе й батьків. А як вперше цвів наш садок — ми так і не побачили”.

Родина покинула Лиман наприкінці квітня 2022 року, коли сусіднє село окупували. Мама пані Олени, просидівши місяць у підвалі без електрики, газу та води, приїхала до дітей на Вінниччину. 

“А тато залишився в Лимані назавжди. Він помер в окупації без родини і друзів. Його серце не витримало. Він бачив як зруйнували наш та їхній дім, бачив як гинуть його друзі та сусіди. Цей нестерпний біль пронизує душу наскрізь. Я навіть жодному ворогу не побажаю пережити те, що пережили ми”. 

Пряме влучання зруйнувало будинок 

Будинок Олени зруйнували під час окупації. Через пряме влучання коридор знесло, крізь стелю видно небо, вікон та дверей немає. Стіни роз’їхалися в різні боки.  

Вона була в Лимані одразу після звільнення міста. Сподівалася забрати техніку, меблі та одяг, бо виїжджала лише з двома сумками. Але забирати було нічого:

“Ми залишилися сам на сам зі своєю бідою. У нас немає дому. Ми безхатьки у рідній країні. Живемо у злиднях, хоч і працюємо. Робимо усе, що в наших силах. Чи вистачить нам з чоловіком життя, щоб забезпечити наших дітей і дати їм все, що в них вже було, і що в них так нахабно забрав ворог? Я не знаю…”.

Допомогти Олені можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/5rbGRdpZ8W

Артем Безрук, адвокат:

У додатковому протоколі до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року в ст. 52 зазначено, що цивільні об’єкти не повинні бути об’єктом нападу. В даному випадку, це можна кваліфікувати як воєнний злочин, а саме: умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читати по темі: “Російські обстріли зруйнували дім, а мародери винесли все — від ліжок до горщиків з квітами”. Історія Світлани Іщенко

Катерина Черніговець / 12.02.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Михайло Гречаний жив у Стельмахівці Сватівського району Луганщини. З 2015 по 2020 роки був сільським головою, потім старостою, а перед повномасштабним нападом рф — спеціалістом Коломийчиської сільської ради. Зі своєю...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової

Збереження архітектурної спадщини українських сіл: як працює онлайн-конструктор будинків