“До евакуації ми ховалися в підвалі школи. Син був наляканий й досі пам’ятає той жах”. Історія Олени Бончужної

Олена Бончужна народилася і прожила в Лисичанську Луганської області 48 років. Її мама родом з цього міста, батько — з Черкащини.  Жінка працювала в Луганській обласній дитячій клінічній лікарні та сама виховувала сина. Велика війна та страх за життя дитини змусили її покинути рідний дім та почати все з нуля в Білій Церкві на Київщині. 

“Я не була до такого готова. Мала спокійне життя, виховувала дитину та працювала. Але 24 лютого 2022 року нам сказали не виходити на роботу. Спочатку подумали, що повторюються події 2014-го. Тоді разом з дитиною попри обстріли залишалася в місті”, — розповіла журналістці “Свій дім” жінка.

Після повномасштабного вторгнення рф жити в квартирі без тепла, світла, води та газу стало нестерпно. Жінка з сином постійно ховалися в підвалі школи. Через інтенсивні обстріли хлопець був сильно наляканий. 

В квітні 2022 року Олена разом з сином і 74-річним батьком евакуювались до Білої Церкви. Разом з ними виїхав і брат з родиною. Покинули місто власним авто, необхідних речей для життя в новому місті не взяли. Тому довелося все знову куплять.

“Ми були у родичів батька. Вони нам дуже допомогли, але ніхто не думав, що війна затягнеться надовго. Жити усім разом просто нереально. Тому ми почали орендувати квартиру”.

“Лікування батька потребує великих коштів”

Олена працює молодшою медичною сестрою в приватній лікарні. Син навчається дистанційно в Лисичанській школі.

“Минулого року у нас сталася біда. У мого батька стався інсульт, а цьогоріч у нього виявили онкозахворювання. Виплати ВПО мені скасували. Ці гроші додавалися до оплати оренди квартири. Допомогу залишили лише для хворого тата-пенсіонера. Його лікування потребує великих коштів”.  

Жінка мріє повернутися у Лисичанськ, але тільки після деокупації: 

“Знайомі казали, що в наш будинок було влучання. В якому стані квартира — не знаю. Коли виїхали, то втратили всі зв’язки і не знаємо, що відбувається в місті. Хочеться додому, але поки немає куди. І як жити далі також не знаю. Ми мали все, а тепер нічого”. 

_____________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читати по темі: “За тиждень до вторгення рф я дізналася, що вагітна четвертою дитиною”. Історія Юлії Загорулько