“Я раніше мріяла подорожувати, але не так і не такою ціною”. Історія Наталії Воронкіної

“Коли дізналася про руйнування дому, я сильно плакала. Це була квартира моїх бабусі та дідуся, там виріс мій тато. Ми хотіли її залишити своїм дітям та онукам, а тепер усі бездомні”, — розповіла Наталія Воронкіна з Лимана.

“24 лютого мав бути звичайним днем мого життя”

Про початок повномасштабного вторгнення рф Наталія дізналася з новин. Спочатку не повірила, але її брат підтвердив, що в Харків влучають ракети, а у Чугуєві горить аеродром. 

“24 лютого 2022 року мав бути звичайним днем, але почалася війна. Ми намагалися працювати, а з новин чули, що росіяни мають успіхи, крушать, вбивають, катують і ґвалтують”. 

До Наталії у Лиман приїхали родичі з Рубіжного, які вже не могли жити під постійними обстрілами: 

“Те, що вони розповідали, не одна людина не може слухати без сліз. Як люди не встигали добратися до бомбосховища, а хто добігав — був босий і в легкому одязі”. 

“З Дніпра поїхали куди очі бачать”

7 квітня Наталія виїхала з міста і більше туди не поверталася. 

“Я раніше мріяла подорожувати, але не так і не такою ціною. Не тоді, коли літаки пролітають над будинком і ти не знаєш, чи скинуть вони бомбу. Страшно було за всіх — за сина, за ту маленьку дівчинку, яка приїхала до нас з бомбосховища, за стареньку сусідку”.

З Лимана приїхали у Дніпро, зняли двомісний номер на шість людей. Чоловіки лягли спати на підлогу, жінки — на ліжка. Наталія була заморена, але заснути не могла. Чула, що щось бахкало, і тільки зранку зрозуміла, що то трамвай.

“Далі ми поїхали в нікуди. В Дніпрі у нас не було друзів та знайомих. Я стала дзвонити по оголошеннях — “здам або продам будинок”. Так ми потрапили в село Могилів. Дім так і не знайшли, але нас направили в гуртожиток в селищі Молодіжне. По дорозі стукали в кожну хату, питали, де можна орендувати житло. І дівчата з пошти в Цибулівці знайшли нам дім в Китайгороді”.

“Сусідка сказала, що наш дім розбили”

Родина думала, що на Дніпропетровщині залишиться на кілька тижнів і поїдуть додому, але Лиман окупували. Тоді ж пані Наталії подзвонила сусідка і сказала, що їхній будинок розбитий. Найбільше постраждав дах. 

Після звільнення міста, в тому домі живе лише свекруха Наталії. Даху немає, вода затікає в квартиру. Гріється жінка буржуйкою.

Артем Безрук, адвокат:

 _____

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному вебсайт USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читати по темі: “Дехто не розуміє, як це, коли незнайомі люди приносять ложку. Бо в тебе її просто немає.” Історія Наталії Матросової