“Дітям поклала у кишені записки з їхніми іменами на випадок, якщо щось трапиться”. Історія Міли Волосюк

Міла Волосюк з трьома дітьми живе в гуртожитку Львова — одна кімната на всіх, загальна кухня та санвузол. Молодший син малює та грається на стільці, бо окремого столу немає. Мама каже, що вже звик і не пам’ятає, як було затишно в бахмутській квартирі, яку знищили російські окупанти. Там на Донеччині залишилися руїни рідного дому та могила тата, який загинув від ворожих обстрілів. 

До великої війни, у січні 2022 року, Міла нарешті завершила ремонт, а її батько повністю облаштував свій дім в іншому районі міста. На згадку залишилися лише світлини в телефоні. 

Контузія та нерозірвана ракета

“24 лютого мав бути звичайним днем. Але ми прокинулись від вибухів, як і вся Україна, о четвертій ранку. Півтора місяця жили під обстрілами, снаряди прилітали у військові частини, в училище, в будинки. До останнього нам не хотілось виїжджати. Поступово в місті почались проблеми з продуктами, картки не працювали, снаряд прилетів у завод шампанських вин, у приватний будинок. Постраждали цивільні, одна жінка мого віку залишилась без ноги. Все це дуже лякало. Ми думали сховатись у бомбосховищі, але у мене донька з аутизмом, яка боїться навіть в темний коридор виходити. А в укриттях маленькі, темні та холодні кімнати — тому це було неможливо”, — розповіла Міла журналістці Свій дім.

Вона пригадує епізод, коли від чергового вибуху у квартирі відкрило балкон. 

Коли впевнилась, що діти в безпеці, пішла вимкнути світло та газ. Почалися наступні прильоти, її контузило вибуховою хвилею. Знадобилося кілька днів, щоб прийти в норму.

“Багато родичів з росії кликали нас до себе, але я категорично відмовилась”

“До мене мама приходила, підтримували одне одного та відволікали дітей. Від обстрілів ховалися у щойно відремонтованому коридорі. Там звісно було затишно, але сидіти на підлозі й за таких обставин ніхто не хотів. Для меншого сина перенесли дитяче ліжко. Одного дня я поїхала шукати по місту валізу й побачила нерозірвану ракету, яка стирчала з асфальту. Одразу промайнула думка, а щоб було, якби вона розлетілася? Потім почало прилітати поруч з домом, сусіди виїжджали та казали: “Як ти будеш тут з дітьми сама?. Коли врешті-решт надумали їхати, то у під’їзді залишались п’ятеро людей. Багато родичів з росії кликали нас до себе, та я категорично відмовилась. Я б не змогла жити в тій країні, знаючи про все те зло, яке вони вчинили нашим людям та Україні”, — каже вона.

Міла збирала найнеобхідніші речі для евакуації. А дітям в кишені поклала записку з їхніми іменами та номера телефонів. На випадок, якщо щось станеться.

“Могли бути на краматорському вокзалі в день теракту. Нас врятував янгол-охоронець”

“Ми збиралися їхати 8 квітня 2022 року з краматорського вокзалу. А 6-го подзвонив перевізник і сказав, що є додатковий автобус. Тому не стали чекати. Замовили таксі до Слов’янська. За 45 км дороги таксист захотів оплату в 1500 грн. Дорого, але іншого вибору в нас не було. А зі Слов’янська їхав автобус — це ще 16000 грн. Чекали на нього майже 6 годин і весь цей час гула сирена. Було дуже тяжко. Але поліцейські трішки підняли настрій нашим дітям – покатали їх на своїй машині. Для хлопчиків це була ціла пригода. Коли вже виїхали, то по дорозі бачили великі колони, що везли “груз 200”, евакуаційні автобуси, фури з гуманітарною допомогою. Ми подолали понад 1000 км з дітьми на руках, більш ніж 24 години на краєчку сидіння та весь час розмовляли з водієм, щоб він не заснув. Зараз думаю, що це диво, що ми взагалі доїхали. Це була вкрай важка поїздка, але всі розуміли, що їдуть не на курорт, а рятують життя”. 

Родина опинилася на заході України, де наступного дня дізналися про теракт на вокзалі у Краматорську. Міла каже, що їх врятував янгол-охоронець. Якби не дзвінок перевізника про додатковий автобус, вона б з дітьми була теж там. 

“Львів зустрів дощем та сиреною. Небо плакало разом з нами”

“Я залишила свою маму з дітьми в наметі ДСНС, а сама пішла по гарячий чай, їжу та шукати якийсь прихисток. Побачила волонтера у блакитній жилетці, запитала про кімнату відпочинку. Його звали Олексій. Розповів про варіанти виїзду за кордон, якомога далі від війни, але мені дуже хотілось бути у своїй країні. Він посадив нас в машину, чомусь я не боялась, що незнайома людина вестиме нас невідомо куди, ми йому довірились і він став нашим героєм та рятівником. Я не пам’ятаю як ми приїхали, хто ніс наші речі, як нас зустріли. Нас розмістили при церкві. Тільки коли зайшли в приміщення, мій мозок зрозумів, що тут можна розслабитись, ні про що не хвилюватись та відпочити за всі невиспані з 24 лютого ночі”. 

При церкві родина була 7 місяців. А зараз живе в одному з гуртожитків Львова. Наймати окреме житло не можуть, бо ціни на оренду високі. Від безвихіддя є думки щодо виїзду за кордон. Але це важке рішення. 

“Інколи кажу рідним — давайте шукати якесь недороге житло в оренду, а найменший син не хоче. Так звик до цієї загальної кімнати, хоч ліпить та малює на стільці, бо окремого столу немає. Він вже й не пам’ятає, як було інакше. А про те, щоб купити власне житло, взагалі мова не йде. За що? Навіть якщо брати кредит на 30 років, то моя зарплата не дозволяє внести початковий внесок”. 

У Бахмуті залишились руїни дому та могила батька

Міла сумує за домом у Бахмуті, де перед цим рік робила ремонт. Але його вже немає. Про перші руйнування повідомила сусідка. Був прильот на балкон, але кондиціонер ще висів. Згодом уламок залетів у вікно, пробив холодильник. А навесні 2023 року влучило прямо в її під’їзд. Коли жінка виїжджала, то вмовила маму поїхати з нею, а брат і батько залишилися. Брат зміг вибратися з міста у 2023 році. І довго не наважувався сказати рідним, що тато загинув від обстрілів.

“Вже рік минув, а я досі не оговталась. Знаю, що батька вбили ворожі обстріли, коли він ходив ловити зв’язок. Подробиці ми не обговорювали, це найболючіша тема для всіх. Мого чоловіка вже 5 років немає, а тепер і батька. Я хотіла поїхати за ним та вмовити евакуюватися. Навіть шукала, де купити бронежилет, але не встигла”.

Допомогти родині можна за реквізитами: 5417 3301 0220 6569 (Волосюк Людмила).

Читайте ще: Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків