головна / Історії, які ви нам розповіли / Маріуполь
“Коли я востаннє поглянула на Маріуполь, він був червоним від пожеж. Таким я його і запам’ятала”. Історія Марини Євсюкової
Донецька область , Маріупольський район , Маріуполь / проспект Перемоги , 71
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Маріупольський район , Маріуполь ,
проспект Перемоги , 71
Родина Марини Євсюкової втратила свій дім в Маріуполі. Місяць вони виживали під постійними обстрілами, ховалися в підвалі та готували їжу на вогнищі. Щоб врятувати своє життя, пішки під вибухами вийшли з палаючого міста та пройшли фільтрацію. Далі самостійно, за власні кошти, дісталися до Грузії, де прожили рік. Наразі родина мешкає в Німеччині: Марина вчить мову, чоловік працює, а дочка навчається в школі.
Будинок у Маріуполі російські окупанти спочатку розстріляли, а потім підпалили. У 2023 році багатоповерхівку знесли.
“Іноді здається, що життя до повномасштабного вторгнення ніколи не було. Згадуєш, і не віриться, що то була реальність. Дочки вчилися в школі та ходили на гуртки. Чоловік працював, а я піклувалася про дім. Що чекало нас з початком великої війни, я не могла б уявити навіть у найстрашнішому кошмарі”, — розповіла Марина журналістці “Свій дім”.
“Чотири страшних тижні в Маріуполі”
24 лютого 2022 року сім’я прокинулася о п’ятій годині ранку від вибуху. Тоді вони зрозуміли, що це початок чогось більш масштабного, ніж те, що було у 2014 році:
“Я не знаю, як взагалі ми змогли вижити за ті чотири тижні в Маріуполі. Спочатку ховалися в коридорі, поки не було прильоту в другий під’їзд. Тоді зрозуміли, що дві стіни нас не врятують у разі нових влучань, тому ходили в підвал сусіднього будинку. Це не було обладнане бомбосховище, але тоді люди не вибирали, де переховуватися від обстрілів”.
Про можливість виїхати Марина дізналася, коли шукала воду в місті. Вона зустріла чоловіка, який сказав, що є шанс евакуюватися на окуповану територію. Після цієї розмови родина ще кілька днів вагалась, але зрозуміла, що іншого виходу в них немає.
“22 березня о 10 ранку ми вийшли з дому. Кожен мав невеликий рюкзак. До місця, де людей мав забрати автобус, треба було пройти близько кілометра, але ми йшли туди аж вісім годин. Дорогою ховалися у кожному підвалі. Якщо не встигали добігти, то падали та лежали на землі, поки не затихнуть вибухи. Стрілянина майже не припинялася, — згадує Марина. — Це було жахливо, я думала, що ми нікуди не зможемо дійти. Але нам це вдалося. Тоді все одно було, куди їхати, аби подалі від цього жаху. Коли я востаннє поглянула на Маріуполь, він був червоним від пожеж. Таким я його і запам’ятала”.
Зруйнований будинок
Автор: з особистого архіву Марини
“У моєму гаманці досі зберігаються талони у чергу на фільтрацію”
Автобус привіз всіх людей в селище Старобешеве, де був фільтраційний табір. Там родина пробула 10 днів, чекаючи своєї черги. Щоб виїхати далі, потрібно було заповнити анкету. Серед запитань було й таке: чи є військові у сім’ї або серед знайомих? Таких у Євсюкових не було, тому їх швидко пропустили.
Спочатку родина доїхала до Ростова, а потім дісталися Грузії, де прожили рік:
“В Грузії стало дуже неспокійно. Туди приїхало багато “хороших” росіян, які не хочуть воювати, але нічого не зробили, щоб змістити путіна. Коли почалися протести, чоловік запропонував поїхати до Німеччини”.
“У моєму гаманці досі зберігають талончики з фільтраційного табору, які там нам видали окупанти. Я їх бережу, але навіщо не розумію. Мабуть, щоб ніколи не забувати, який шлях ми пройшли”.
Талони на чергу у фільтраційному таборі
Автор: з особистого архіву Марини
“Старша донька вирішила повернутися до Маріуполя”
Майже два роки сім’я живе в Гамбурзі. Чоловік працює, жінка вивчає німецьку, а молодша дочка навчається в п’ятому класі.
Родина в Німеччині
Автор: з особистого архіву Марини
“Зараз ми живемо втрьох. Торік у нас в родині сталася трагедія. Моя старша дочка повернулася до Маріуполя, і ми з цим нічого не могли вдіяти. Ми посварилися й досі не розмовляємо. Я не розумію, невже вона забула все, що там трапилось, якими зусиллями ми звідти вийшли і як дивом вижили? Для мене це досі шок і біль”, — каже Марина.
“Наш будинок обстріляли, спалили, а потім знесли”
Коли родина покидала Маріуполь, їхня квартира ще була цілою, хоча вже і були прильоти по сусідніх під’їздах. Вже згодом від знайомої, яка тоді ще залишалася в місті, дізналися, що їхній будинок зруйнований.
“Моя сусідка була свідком того, як російський танк заїхав у наш двір і розстріляв дім. А після цього з люка виліз росіянин з вогнеметом і підпалив третій поверх. Він повністю вигорів, другий під’їзд зі сторони двору обвалився. Він стояв майже рік, але 19 січня 2023 року окупанти його знесли. Можливо, це дивно, але я рада, що моїми речами ніхто не користується. А ще, коли ти знаєш, що там нічого не залишилося, то назад і не тягне. Мені там нема чого робити”, — каже жінка.
Зруйнований будинок
Автор: з особистого архіву Марини
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Читати ще:
Як подати заяву до Реєстру збитків: покрокова інструкція та досвід Світлани Маркової з Лимана