Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Лиман

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Перед втечею з міста я в коридорі стояла перед іконою і просила її зберегти наш будинок”. Історія Марини Труш

зруйновано: квітень 2022 / Донецька область , Краматорський район , Лиман / Студентська , 10/63

Марина Труш народилася у селищі Миронівське на Донеччині, за освітою – бухгалтер. Працювала на заводі у Дебальцевому, там познайомилася з чоловіком, пара одружилася, мала свій будинок, народила дітей.


“Для нас війна почалася ще у 2014 році. Після початку всіх тодішніх подій ми переїхали у Лиман. Там у чоловіка були бабуся з дідусем, вони померли, їхній будинок стояв порожній. Думали, що перечекаємо і повернемося додому, але так і не повернулися. Фактично це наша друга втрата домівки через росію”, — ділиться спогадами Марина із журналістом “Свій Дім”.

Декілька років збирали кошти на нове житло

Після переїзду у Лиман було важко, Марина працювала у магазині, а чоловік займався будівництвом. Згодом заснував власну фірму. Заощаджені гроші, допомога родичів, кредити й родина нарешті змогла купити власне житло, яке до цього винаймала впродовж декількох років. Для цього склалися сприятливі обставини — попередній власник терміново виїжджав з країни, тому не лише шукав покупців, а й суттєво знизив ціну. 

“Трьохкімнатна квартира у 5-поверхівці не в дуже доброму стані. Майже все там довелося перероблювати. Чоловік підійшов до цього питання дуже ґрунтовно: стіни, підлога, гідроізоляція, сантехніка, все ставили й робили нове”, – згадує Марина.

Згуртувалися з сусідами та зробили комфортне укриття

24 лютого 2022 були вдома. Серед незвичного в цей день лише те, що діти не пішли в школу. Спочатку не було бажання нікуди їхати, та й їхати не було куди. Події 2014 року Лиман обійшли стороною. Це не Краматорськ зі Слов’янськом, або наше Дебальцеве. Була надія, що й в цей раз місто оминуть проблеми. Поступово, коли вибухи ставали дедалі ближчі, то ми з сусідами усім під’їздом облаштували укриття. Придбали біотуалет, зробили запаси води, поставили ліжка та столи. Тобто зробили все, щоб там було максимально комфортно перечекати обстріли або тривогу”.

Виїхали у невідомість

“У середині квітня ми виїхали, бо бойові дії все ближче підійшли до міста, багато хто з сусідів на той момент теж поїхав. Було дуже важко постійно бігати з 5 поверху до підвалу, особливо вночі. З собою взяли найнеобхідніше: ліки, посуд, воду, їжу та трішки речей. В нас троє неповнолітніх дітей, тому головний акцент був на них. Ну й куди ж без домашніх тварин? З нами поїхали 2 кішки та собака. Їхали в нікуди, знайомих та родичів в інших областях у нас не було”.

Родині допомогли волонтери та поселили у будинку в селі Томаківка у Дніпропетровській області. 

На День Народження чоловіка в нашу квартиру влучив снаряд

“Сусіди, які залишилися у Лимані, набрали нас і сказали, що в квартиру прилетіло. Саме в цей день у чоловіка був день народження. Я пригадую, як він пропонував нам їхати, а він залишиться доглядати квартиру. Добре, що не залишився, бо це був би його останній день народження”.

Наприкінці травня 2022 росіяни окупували Лиман. Окупанти, каже Марина, перевіряли всі будинки і шукали людей. Ключі від їхньої квартири дала сусідка, яка залишилася в місті. До цього всі мешканці закопали їх на подвір’ї. 

Засняла свою квартиру, щоб не забути її вигляд

“8 березня, коли ми ще були вдома, я зняла свою квартиру на камеру мобільного телефону. Я подумала, що якщо вона не вціліє, то мені буде пам’ять. Це якось підсвідомо відбулося. Хотіла для себе її зберегти хоч десь. Моя сім’я тоді дуже від цього здивувалася, але, як показує час, це було не дарма”. 

Не розуміємо, що робити далі. Про повернення додому лише мріємо

Зараз родина у підвішеному стані й поки що не планує повертатися. У місті чути відлуння боїв, інколи трапляються обстріли, дуже багато руйнувань. 

Нагадаємо, Лиман був в окупації впродовж трьох місяців. На початку жовтня 2022 року Збройні сили Україні його звільнили.

Реквізити для допомоги родині, яка втратила дім через обстріл російських окупантів: 5168 7451 7552 3767 Труш М.А.

Артем Безрук, адвокат:

Після початку повномасштабного вторгнення, місто Лиман зазнавало постійних обстрілів з боку військових російської федерації, що заборонено нормами міжнародного права, а саме у додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів в статті 52 зазначено: у разі сумніву в тому, чи не використовується об’єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об’єкт використовується в цивільних цілях. Обстріл цивільного об’єкту є воєнним злочином та кваліфікується, як умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Чи вистачить нам з чоловіком життя, щоб дати дітям те, що так нахабно забрав ворог”. Історія Олени Чупрової

Олександр Забродін / 14.02.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової