“У 2014 році втратила свій дім. Пожежа в модульному містечку забрала життя молодшого сина, а ворожа міна — старшого”. Історія Людмили Устінової

Людмила і Віталій Устінови — багатодітна родина, яка до 2014 року жила в Первомайську Луганської області. Десять років вони не були в рідному місті та не мають власного житла. На їхню долю випало багато горя та втрат, але залишаються жити в Україні.

“Не хочемо змінювати країну, село, район та будинок. Мріємо про стабільність і щоб над головою не літало. Це приємне відчуття, коли навкруги все тобі знайоме і ти всіх знаєш — від перукаря до лікаря”, — розповіла журналістці “Свій дім” жінка.

“За місяць до окупації ми почали ремонт”

“В травні 2014 року ми почали капітальний ремонт нашого будинку — замінили паркан та утепляли стіни на веранді. Відчуття, що почнеться війна, не було зовсім. А вже в липні місто було окуповане”.

Під постійними обстрілами без світла та води родина прожила місяць. Молодшому сину Людмили тоді було пів року. Коли у жінки від стресу зникло молоко, зрозуміли, що треба покидати місто.

“Виїхали ми не одразу. Перший раз — на початку серпня. Але тоді  окупанти забрали нашу машину і відправили пішки назад. Друга спроба була вдалою. У мого чоловіка була робоча машина УАЗ. На ній полями та бездоріжжям добрались до українського блокпоста. Тоді нам військові сказали, що дороги, якими ми їхали були заміновані. Ми про це не знали й дивом не постраждали”.

“У модульному будинку згорів мій молодший син”

З Первомайська родина Людмили доїхала туди, куди вистачило пального у баку — в селище Покровське Луганської області. Так прожили майже рік.

“Старша дочка мала піти в перший клас, а син — у сьомий. А школа була старенька і далеко. Тому ми шукали, куди виїхати”.

Їм запропонували Кам’янське Дніпропетровської області, де відкрили модульне містечко для переміщених осіб. Тож в одному із будиночків стало жити двоє дорослих та п’ятеро дітей. 

“В грудні 2017 року сталася трагедія — пожежа, в результаті якої згорів блок, в якому ми жили. Там загинув мій молодший син Іван, який народився у 2015 році”.

Після цього, декілька місяців, родина прожила в готелі. Оговтавшись, почалися пошуки нового житла. Орендували невеликий будиночок в селищі Курилівка на Дніпропетровщині, де живуть і зараз. 

“У Первомайськ після перемоги повертатися не плануємо. Страшно. Люди за 10 років окупації стали не просто “ждунами”, а проросійськими. Там живе моя рідня, але від сторонніх людей я отримувала більше підтримки ніж від них”. 

“Мати приховала від мене смерть сина”

Людмила не спілкується зі своєю сім’єю, яка залишилася в Первомайську. Її мама та сестри з братами підтримують російську агресію та зневажають жінку за її українську позицію. 

“Мій 20-річний син дуже любив бабусю. В березні 2023 року він поїхав до неї, по дорозі підірвався на міні й загинув. Я про це дізналася випадково. Середній доньці потрібні були фотографії для шкільного проєкту. Щоб хоч щось знайти, я завантажила VPN і “Однокласники”. Одразу отримала повідомлення від колишнього чоловіка моєї сестри: “Люда, я кожен день заходив, а ти все не з’являлася. Ти знаєш за Дімку? Він помер”. І в мене далі був шок, паніка та істерика. Далі вже листувалися мої діти. Виявилося, що моя мати його поховала і не сказала мені про це. Коли я намагалася дізнатися причину її вчинку, то вона сказала, що це “твои укры виноваты, заткнись и радуйся”. Чи можна впасти ще нижче?”.

“Пряме влучання знищило наше житло в Первомайську”

Будинок Людмили в Первомайську зруйнували. Про це жінка дізналася від знайомого, який надіслав фото в соцмережах з підписом: “Люда, будинку немає”.

“Мені розказали, що було пряме влучання в наше житло, в результаті він повністю знищений”. 

Допомогти родині фінансово можна за реквізитами:

5457082293065350 (Устінова Людмила Олегівна)

_____________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читати по темі: “Запах горілого фосфору дав зрозуміти, що я в пеклі”. Історія Олени Куровської