“Коли мені надіслали відео зруйнованого дому в Торецьку, я довго плакала”. Історія Людмили Чернової

Людмила Чернова — пенсіонерка, але зізнається, що відчуває в собі ще багато сили. На її долю випало чимало випробувань. Її чоловік довго боровся з хворобою, але вже майже рік як пішов з життя. Їхній дім в Торецьку, де вони жили з 1985 року, повністю знищений внаслідок бойових дій. 

Зараз жінка живе в Одесі. В Торецьку пані Людмила багато років працювала у бюджетній сфері, а її чоловік — на шахті. В новому місті їй знову довелося знайти роботу.

“Я не жаліюся, я людина оптимістична. Але роботу я знайшла, бо просто треба виживати. Мені не вистачало коштів на оренду та комунальні послуги. Діти, звичайно, запропонували свою допомогу. У мого сина троє дітей, а у дочки — двоє, мені совість не дозволяє у них брати гроші. Тому я сказала, що поки маю сили, то буду працювати”, — розповіла журналістці “Свій дім” пані Людмила.

“Виїхали з Торецька, бо чоловік потребував лікування”

З Торецька жінка з чоловіком виїхали у квітні 2022 року, бо через хворобу він потребував лікування. В той час вже активно йшла евакуація з міста і всіх закликали виїхати:

“Не знаю, скільки б ми ще залишалися якби не те, що з лікарні в Костянтинівці не вивезли обладнання для КТ. Ми мали там обстежитись перед хіміотерапією в Краматорську 4 квітня. Коли про це дізналися, я подзвонила онкологам. Вони сказали, що переїхали на захід України й чекають нас там. Але діти відмовили нас їхати далеко, запропонували зупинитися в Одесі, де живуть родичі. Тому надалі лікувалися там. Рік назад чоловік пішов з життя. Можливо, якби ми не евакуювалися, він помер би раніше. Тому я просто не могла це допустити”. 

“Жила все життя, а отримати компенсацію не можу”

Будинок подружжя в Торецьку був побудований для 4 господарів. Коли Людмила з чоловіком евакуювалися, сусіди ще залишалися там. Але згодом і вони виїхали. Разом з цим зникло і джерело новин про рідний дім:

“Одного дня син мого сусіда надсилає мені повідомлення разом з відео: “Тітко Людо, це Ваш дім в Торецьку”. Я коли побачила, то довго плакала. Це було перше влучання, після якого ще стояли частини стін. Кудись ділись меблі та речі. Все знищили. Таке враження, що там тайфун пролетів”.

Пані Людмила весь час згадує свій дім в Торецьку, але розуміє, що повертатися немає куди. Оселя, яку вони старанно облаштовували, зруйнована. А на компенсацію вона претендувати не може:

“Житло — державне і не приватизоване. Не думали, що стикнемося з такою проблемою, того свого часу не поспішали. Я зверталася в ЦНАП. Я ж не була безхатьком. Будинок був облаштований меблями та технікою. Там ми робили ремонти. Мені сказали, що співчувають, але нічим допомогти не можуть, бо законодавство не передбачає таку компенсацію. Виходить, що держава не хоче подбати про мене та таких людей як я. Я ж не прошу квартиру в новобудові. Мені б просто мати свій куточок”.

Читати по темі: “Чотири дні під обстрілами ми копали могилу для моєї мами”. Історія Світлани Кокіної, яка втратила рідних і дім в Рубіжному