Втратила житло в Авдіївці та Гуляйполі, а зараз мешкає у “Містечку Хансена”. Історія Любові Гетманенко
Приватний будинок
Любов Гетманенко має статус переселенки з 2015 року. Вона двічі втратила дім і знає, як це починати все з нуля. Коли у 2014 році почалися бойові дії на Донеччині, вона з сином жила в Авдіївці. За рік вони переїхали в Гуляйполе Запорізької області, бо більше не могли витримати обстрілів. Там жінка придбала будинок та на грантові кошти відкрила швейну майстерню. Але і цей дім довелося залишила після початку великої війни. До літа 2022 року жили на Житомирщині, де Любов працювала на фермі, поки їй не запропонували переїхати в Бучу і відновити свою справу.
Вже понад пів року родина мешкає у “Містечку Хансена” у Софіївській Борщагівці.
“За ці десять років на нашу з дитиною долю випало багато випробувань. Стільки довелося пережити, втратати, відбудовувати, але важливо зберегти в душі надію. Багато моїх знайомих виїхали за кордон, але нам не хочеться, бо тут ми вдома. На часі у мене одна мета — поставити сина на ноги”, — розповіла Любов журналістці “Свій дім”.
“Життя під обстрілами та виїзд з Авдіївки”
В Авдіївці Любов жила в приватному будинку на околиці міста. На початку червня 2014 року вона вивезла свого сина до бабусі в Гуляйполе, а сама залишилася працювати. Жінка — швачка і могла продовжувати свою діяльність, поки не почалися постійні перебої з електропостачанням:
“Рік ми туди-назад їздили. Під постійними обстрілами не можливо було нормально жити. До того ж багато лікарів евакуювалися й отримати медичні послуги стало важче. Коли зрозуміла, що “діла не буде” — зібрали речі й відправилися в Гуляйполе”.
Купили будинок, але прожили в ньому до 2022 року
Хоча Людмила родом із Запорізької області, але після евакуації ще довгий приходила в себе та адаптувалася до нових умов життя:
“Попри те, що в Гуляйполі жило багато моєї рідні, в мене був дах над головою і ми не голодували, було важко. Розуміння того, що я втратила дім та треба починати все спочатку, підкошувало моральний стан і здоров’я”.
Спочатку Любов орендувала будинок, але потім купила маленьку хату, в якій 20 років ніхто не жив, і привела її до ладу. Також в 2017 році жінка отримала грант від Данської ради в справах біженців на відкриття швейної майстерні по ремонту та пошиву одягу. На отримані кошти вона закупила обладнання та почала працювати. Її справа була успішною.
“Після цього я стала на ноги та відчула себе більш впевненою в завтрашньому дні. Ми вирішили залишитися жити у Запорізькій області”, — згадує жінка.
Любов
Фото: з особистого архіву
Пошуки безпечного місця
24 лютого 2022 року зранку Любов прийшла на роботу, а в сусідніх приміщеннях майже не було людей. Поряд з її швейною майстернею був офіс місцевої газети “Голос Гуляйполя”. Там їй і сказали, що почалось повномасштабне вторгнення і росія обстрілює Київ, Харків та інші міста:
“Дуже швидко зникло світло та вся електрика, ворог почав заходити на околиці міста. Тоді ми зібрали рюкзаки, підхопили двох кошенят і разом з сином втекли до моєї мами, яка живе за 15 кілометрів від Гуляйполя. Думали, що це буде більш тихе місце, але там не вщухали обстріли. 18 березня ми поїхали далі. Спочатку зупинилися у родичів на Черкащині, але там в селі не було ні школи, ні можливостей працевлаштування. Потім перебралися на декілька тижнів в Київ, але там також не склалося з роботою. Після цього ми жили два місяці на фермі під Житомиром, де я була дояркою”.
Друга втрати житла та переїзд на Київщину
Влітку 2022 року Любові зателефонував представник Данської справи у справах біженців. В організації поцікавилися, де і як зараз жінка, бо вже всі знали, що Гуляйполе під обстрілами.
“За декілька днів до цього зі мною зв’язалася сусідка і сказала, що нашого будинку більше немає — було пряме попадання і наша хата згоріла вщент разом з усіма речами. Ця новина вразила мене в саме сердце, бо я вклала багато сил у відновлення оселі. Але дзвінок благодійників дав надію на краще — вони захотіли підтримати нас і запропонували повторну участь у грантовій програмі. І так я отримала кошти на відкриття швейної майстерні в Бучі”.
Зруйнований будинок у Гуляйполі
Фото: з особистого архіву
З Житомирської області Любов разом з сином переїхали на Київщину. Жінка одразу пішла в міську раду і їм запропонували місце в модульному містечку. Там родина мешкала понад два роки.
В 2023 році жінка приїздила до своєї мами і ризикнула заїхати в Гуляйполе:
“Я побачила сумну картинку — все заросло бур’яном, будинки стоять розбиті та згорівші, багато покинутих тварин. Тоді я ще потрапила під обстріл, тому тікали звідти дуже швидко. Я вже і не пам’ятаю, як вибралася. Напевно, хтось на авто мене мене підібрав”.
В грудні 2024 Любов отримала житло у “Містечку Хансена” у Софіївській Борщагівці. “Випадково натрапили на форму заяви і без особливої віри заповнили її”, — згадує жінка. Після вона пройшла співбесіду і отримала запрошення. Фонд надав житло терміном на п’ять років тільки за оплату комунальних послуг. Зараз родина проживає в однокімнатній квартирі з усіма зручностями, повністю укомплектованій меблями, побутовою технікою, посудом і постільною білизною.
“На жаль, на сьогодні більше не можу шити через проблеми із спиною. З 2019 року маю інвалідність і поки дозволяло здоров’я, то працювала, бо треба було якось виживати. А зараз поки так”.
Але в новомі місті Любов почала малювати і проводити гурток:
Розпис речей
Фото: з особистого архіву
“Там ми розписуємо каміння, різні речі і спілкуємось. Це важливо, бо допомагає відволікатися”, — розповіла вона.
Читати ще:
“Діти встигли спуститися на цокольний поверх — і пролунав вибух”. Історія Олексія Черного
Від снайперки до підприємиці: як Юлія Матвієнко з Запоріжжя змінила гвинтівку на фермерство