“Росія, замість того, щоб покращувати життя своїх мешканців, прийшла руйнувати наші міста”. Історія Ірини Ливановської

Село Щурове Краматорського району Донецької області розташоване на березі річки Сіверський Донець. Колись мальовниче місце з десятками баз відпочинку армія рф перетворила на руїну.  

“Досі не можу зрозуміти, як так вийшло, що у 21 столітті “наш сусід” замість того, щоб покращувати життя своїх мешканців, прийшов на нашу землю. Я постійно згадую мого покійного дідуся, який на війні отримав поранення. Коли ми маленькі у нього щось питали про той час, він починав плакати й казати, що нам краще не знати, що там робилось. Якби він ще був живий, то просто не витримав того, що зараз відбувається”, — розповіла журналістці “Свій дім” Ірина Ливановська.

Для жінки Щурове — це рідна земля. Її сім’я роками жила у Лиманському районі. Там поховані бабуся з дідусем, батьки та чоловік, який помер 6 років тому. Будинок, який зводили довго та важко, ворог знищив під час окупації. Зараз жінка живе у Світловодську на Кіровоградщині й сумує за рідним домом.

“У 2014 році відмовилась покидати дім, але у 2022-му довелося”

“Я навіть не думала, що колись залишу свою хату. Навіть у 2014 році, коли тільки почалася війна, чоловік вмовляв тимчасово переїхати на Харківщину. Ми сильно сперечалися, але домовилися, що туди поїде тільки дочка. Коли вивозили її з області, я побачила на стовпах лелек. І мені стало прикро до сліз. Там люди жили звичайним, спокійним життям, а нас ця гидота прийшла “освобождать”. Хто ж знав, що у 2022 році все повториться в таких масштабах і я втрачу свою домівку”, — каже жінка.

У квітні 2022 року Ірина виїхала з Щурового. Лиман, який недалеко від села, постійно обстрілювали. Син вмовив її евакуюватися разом з ним:

“Я не збиралася нікуди виїжджати. Але син сказав мені фразу, яка вибила ґрунт з-під ніг: “Ма, мені треба вивезти дітей. Без тебе я поїхати не можу. З цієї хвилини їхнє життя на твоїй совісті, а далі сама вирішуй”. Я спочатку мовчала, потім спитала, скільки в мене часу на збори”.

Тоді вони ще вірили, що їдуть днів на 10. Тому спочатку тиждень прожили в Дніпропетровській області, а потім поїхали на Кіровоградщину до родичів. Жили на літній дачі. Коли похолодало, жінці довелося орендувати квартиру.

“Мій будинок згорів, а речі — вкрали”

Під час окупації будинок Ірини зруйнували. Вціліли лише стіни першого поверху. Світлини руїн зробив її син, коли приїздив у Щурове. Жінка вдома більше не була.

“Вперше я побачила знищений будинок на відео окупантів. Він розташований на центральній вулиці біля церкви. Вони бігали по селу, фотографували та показували “результати своєї роботи”.

Документи на компенсацію по державній програмі “єВідновлення” Ірина подала. Але через те, що село розташоване поряд з лінією фронту, результатів поки немає. 

“Я любила свій сад та город. Це був мій стиль життя”

До початку повномасштабного вторгнення Ірина займалася вирощуванням квітів та овочів, тримала курей та кролів. Зараз живе в багатоповерхівці й не має можливості займатися тим, що колись приносило задоволення.

“Я вклала багато сил та часу в сад та город. Це був мій стиль життя. Іноді відмовляла собі в якихось речах, але купувала ту рослину, яку хотіла. Перед евакуацією у мене вже було багато розсади. Але довелося її залишити й все пропало”.

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читати по темі: “Чоловік зробив мені пропозицію до початку вторгнення. Одружилися дистанційно вже у 2022 році, але житла в нас більше немає”. Історія Юлії Муханової