“Чоловік зробив мені пропозицію до початку вторгнення. Одружилися дистанційно вже у 2022 році, але житла в нас більше немає”. Історія Юлії Муханової

Про напад росіян Юлія Муханова з Бахмута знала заздалегідь, адже чоловік-військовий попереджав, що окупанти щось готують. Впродовж пів року дівчина залишалася в місті, але зрештою виїхала до Дніпра, де продовжує працювати вчителькою української мови, але вже в місцевій школі. 

Чоловік-військовий одним з першим прийняв ворожий удар

Після початку вторгнення рф Юлія найбільше переживала за чоловіка, який служив у ЗСУ та знаходився на одному з найгарячіших напрямків фронту. 

“24 лютого 2022 року мене розбудив телефонний дзвінок подруги, яка крізь сльози сказала, що почалася війна. Я морально була готова. Чоловік попереджав, що росіяни щось готують, але щоб такого масштабу й по всій території України — не вірила. Перед цим я дві ночі не спала, бо він був в Мар’їнці, де напередодні вже почалися масові обстріли. В мене була паніка, бо я переживала, як там будуть наші хлопці, якщо росіяни задіють всю свою техніку — танки та літаки. Чоловік сказав, що все під контролем, а я заспокоїла себе, що Бахмут доволі далеко, тому перейматися не варто”, — розповіла Юлія Муханова журналісту Свій Дім.

Так продовжувалося майже пів року, відволіктися від війни дівчині допомогла робота в школі, бо вже почалося дистанційне навчання.

“Чоловік отримав поранення, пройшов лікування та на місяць приїхав додому, мені стало трохи спокійніше. Зрештою командир дав йому тиждень на евакуацію родини з міста й сказав, що це остання можливість, тому вибору не було. Тоді ми зібрали мінімум речей, всіх своїх собак та виїхали в Дніпро. Найбільше переживала моя мама. Вона все вірила, що навесні ми повернемося садити город”.

В Бахмуті знищені 2 будинки

Юлія Муханова —  корінна бахмутянка. В місті в них з батьками було два будинки по вулиці Тімірязєва. Незадовго до вторгнення рф чоловік дівчини зробив їй пропозицію, а одружилися вони вже навесні 2022 роки, коли він після поранення був у шпиталі у Трускавці. Зробити це довелося дистанційно. 

“В нас були одноповерхові будинки, перший — у власності батьків, а другий наш з чоловіком. Він дістався від родичів. Там 80 квадратів. Ми тільки почали облаштовувати там сімейний добробут. Ремонт робили поступово, але в цілому все там було для комфортного життя. Планували поміняти вікна, нам їх привезли 24 лютого 2022 року. Ми їх так й не вставили, вже було не до того. Також був город на 10 соток десь, де ми розбили сад: яблуні, черешні та хвоя. Перед вікнами висадили троянди, їхнє цвітіння побачили лише один раз — влітку 2021 року”, — каже дівчина. 

Про повернення до рідного Бахмута Юлія не думає. З ним пов’язані минулі спогади, які не дадуть рухатися у майбутнє. У разі звільнення міста та його відбудови дівчина хотіла б хоча б ще раз побачити свій дім.

“Я б поїхала подивитися, але думаю, що це розіб’є мені душу. Як там знаходитися, як повертатися — відповіді немає. Місто таким як раніше точно не буде. Стільки горя, стільки смертей побачила ця земля, що лікуватися їй треба довгі роки. Ми обнулилися, тепер починаємо інше життя з новими речами, людьми, містом та середовищем”, — говорить дівчина.

Любов до України перейшла у спадок

Юлія Муханова побачила російську окупацію ще в 2014 році, коли місто недовго контролювали підтримувані росією сепаратисти. Тоді, згадує дівчина, бойовики дуже активно відстежували будь-які прояви українськості.

“Я — вчителька української мови та літератури. У сфері освіти почала працювати з 2014 року, тобто вже маю десятиліття стажу. Спочатку була в рідній 12 школі на посаді педагога-організатора, а потім влаштувалася в інший заклад вже за фахом. Невдовзі я побачила всі дива ”руського міру”. Це просто жах якийсь. Тоді були випускні свята якраз, ми не могли увімкнути українську музику. Ми сховали всю українську символіку, бо бойовики ходили неадекватні усюди з автоматами й перевіряли, щоб не дай Боже було щось про Україну. В мене тоді був протест. Я під одягом носила синьо-жовту стрічку, бо я народилася в Україні, я люблю ці кольори. Це все те, чому мене навчила бабуся та мама. Це моя душа”, — розповідає дівчина.

Юлія каже, що головна причина нападу рф — це ненависть до України через нашу працьовитість, відважність та бажання свободи.

“Подивіться на наших хлопців-захисників. Їх менше, техніки не так багато, але вони тримаються — козацький дух незламний”.

Нині дівчина збирає гроші підрозділу чоловіка на генератори. Допомогти військовим можна за реквізитами: 5375411218398910 (Муханова Ю)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Батьківська хата в Бахмуті зруйнована, а самого міста більше не існує”. Історія Дениса Колісниченка