“Я прокинулась від крику дітей, які гасили моє волосся. Навколо все горіло”. Історія Ірини Лазарєвої

Ірина Лазарєва з Херсона та дві її доньки пережили найжахливішу ніч у своєму житті. Ворожий снаряд влучив у їхній будинок, пролетів крізь стіни кількох кімнат та влетів у паркан. Жінку відкинуло до каміна у передпокої. Це останнє, що вона запам’ятала до втрати свідомості. Вже потім діти розповідали, як побачили поранену маму, як горіло її довге біле волосся, як вони гасили його голими руками.

“Вісім років тому у мене помер чоловік. Я залишилась сама з двома маленькими дочками. Тоді мені здавалося, що земля уходить з-під них. Але завдяки дітям я жила. Коли вже прилетіло в наш дім, то мої дівчатка врятували мене у прямому сенсі. У мене й досі таке відчуття, що це історія не з мого життя”, — розповіла Ірина журналістці “Свій дім”.

Жили в окупації та були вкрай обережними

У районі, де жила родина, не було критичної інфраструктури. Під час окупації Ірина робила багато добрих справ, зокрема через волонтерів допомагала людям з ліками. Два рази доводилося виїжджати в інший район міста, щоб захистити дітей. 

“Представники “окупаційної влади” ходили по домівках і казали: “Якщо ваші діти не ходять до школи, у вас є три дні, щоб виїхати з міста””.

Ірина досі не розуміє, як з ними таке сталося. Вони продумували кожен крок наперед і завжди були обережними:  

“Навіть зараз, коли були обстріли, ми розплановували свої дії, щоб закупити продуктів і зайвий раз не виходити на вулицю. Дотримувались правил двох стін”. 

“Четвертий вибух і я втратила свідомість. Мене врятували діти”

У ніч на 1 жовтня 2023 року всі були у своїх кімнатах і вже збиралися спати. Ірина почула три гучних прильоти і зрозуміла, що це десь поруч. Піднялася, підійшла до сходів і пролунав четвертий вибух.

“Пам’ятаю тільки сильний шум, тріск. Я впала. Вибуховою хвилею мене віднесло до сходового майданчика, а потім метрів на три відкинуло до каміна. З другого поверху щось сипалося на спину. Уламки потрапили в спину, руки, ноги. Від різкого болю я втратила свідомість. А потім прокинулась від крику дітей, які гасили моє довге біле волосся. Навколо все горіло”, — з жахом пригадує Ірина.

12-річна Еля та 13-річна Аня привели маму до тями й витягли з-під уламків. Усі босі та в піжамах вибігли на вулицю. Коли озирнулися, побачили що вогонь їх “наздоганяє”. На порятунок були лічені секунди.

“Кричала щосили. Здавалося, що мене ніхто не чує”

Одразу прибігли сусіди, принесли ковдри, щоб зігріти дітей. У Ірини було поранення голови та обличчя. Жінка витерла кров, щоб хоч щось бачити:

“Коли я вибігла на вулицю, то так кричала. Здавалося, що мене ніхто не чує. А потім дочка забрала в мене телефон і написала повідомлення: “Мамо, всі тебе чують, ти просто не чуєш””.

Ірина була контужена, а дівчатка бігали туди-сюди. Просили сусідів, щоб хоч щось врятували. Їм вдалося винесли гойдалку, яка була у дворі, та два велосипеди. 

Вже згодом старша донька Аня зрозуміла, що теж поранена. Вона відчувала біль, але думала, що це реакція на стрес. Лише коли побачили кров на футболці, зрозуміли, що це мінно-вибухова травма. Як виявилось пізніше — проникаюче поранення черевної порожнини.

Коли під’їхали дві швидкі Ірина кричала, щоб дітей окремо не везли, тільки разом з нею. Так вони опинились у дитячій обласній лікарні, де старшу доньку одразу забрали на операцію. У молодшої Елі були забої спини, голови, пальців ніг. 

“Мені дістали з-під лопатки великі уламки, а з мілкими я так і залишилась. Вони трохи приживаються. Поки що незручно ходити, тому що вони і в ногах, і в п’ятах, і в спині. Скрізь”, — розповіла Ірина.

Переїзд до Одеси та відновлення документів 

Родина тиждень пробула у херсонський лікарні, а потім разом з волонтерами поїхали в Одесу до Українського медичного Центру реабілітації матері та дитини МОЗ України:

“Вже тут у старшої доньки вночі стався приступ, — розповіла Ірина. — Нас забрали до дитячої одеської лікарні, де їй зробили обстеження. На фоні стресу знайшли камені в жовчному. Ще доведеться робити лазерне дроблення. А у мене буде операція з видалення цього уламка з-під лопатки, тому що дуже заважає”.

Зараз Ірина з донечками живе в Одесі у квартирі знайомих. Вони втратили дім і все майно. Волонтери та небайдужі люди привезли речі, ковдри, подушки, постіль.

Жінка почала займатися відновленням знищених документів:

“Це замкнуте коло. Без документів я не можу ні ВПО оформити, ні подати заяву в Дію про руйнування.” 

Місце сили: “Я сподівалась, що хоч щось вціліє”

Будинок у Херсоні Ірина придбала ще разом з чоловіком у 2012 році. Оселя була старенькою. Почали перебудовувати — збирали кошти і робили все поступово. Загальна площа дому — 190 квадратних метрів. Чотири кімнати на першому поверсі та одна велика і гардеробна — на другому. Власне подвір’я, гараж, машина, яка теж постраждала від вибухової хвилі. 

У будинок Ірина вкладала всю душу, багато чого робила своїми руками:

“Коли чоловік помер, в домі були просто поштукатурені стіни. Там кожен куточок — це все моє. Від кухні до подвір’я. Якісь дизайнерські штуки. Камін, який я сама прикрашала”.

Разом з дітьми жінка фарбувала стіни. З подружками клеїла шпалери. Сама продумувала планування та дизайн кімнат:

“Це ціла історія життя. В кожній частині — душа. Заплющую очі та все перед очима. Біль”.

“Експерта у нас ще не було. Знаю, що снаряд залетів з торця другого поверху. Пробив центр дому, пролетів через мою кімнату в ванну і влетів у паркан. Фото руйнувань надіслав кум. Я сподівалась, що хоч щось вціліє, а там все вигоріло”, — каже жінка.

Реквізити для допомоги родині, яка втратила дім через обстріл російських окупантів:

• 4441111137968271 монобанк
• 4149499996362602 приватбанк
• 5169360022673192(usd)приват банк
• Лазарєва Ірина Миколаївна
• 5168752025086060
• Лазарєва Еліна Вікторівна
• 5168752025086607
• Лазарєва Анна Вікторівна

Читайте ще: “Після обстрілу росіяни виносили майно, яке їх цікавило, а потім підірвали будинок”. Історія Тетяни Федорнак-Чорної