“Через наш будинок літали і “Смерчі”, і “Урагани”, і якісь вогняні кулі”. Історія Віри Оліфіренко

У Попасній в будинку по вулиці Миру, 149 були дві квартири Віри Оліфіренко. Одну з них жінка отримала від хлібокомбінату, де 26 років пропрацювала технологом, інша дісталася у спадок. 

“Перші руйнування були на наших очах. Через наш будинок літали і “Смерчі”, і “Урагани”, та якісь вогняні кулі. І воно ж одразу їх не чути. Бачимо, що щось летить, і біжимо у підвал. Коли не встигали спуститися, бо ж восьмий поверх, ховалися у куточку біля ліфта. Притулимося і чекаємо, коли затихне”, –  так пригадує ті жахливі дні пані Віра. 

“Наче фейєрверки пускали, але це були фосфорні снаряди”

Квартири були розташовані на одному майданчику передостаннього поверху. В одній жила жінка, а в іншій –  син. Після повномасштабного вторгнення перебралися в одну оселю, щоб підтримувати одне одного, а іншу зачинили.

“З восьмого поверху як дивишся, а воно по центральних вулицях наче фейєрверки пускають. Це були фосфорні снаряди. Воно як падає, то горить так, що його не загасити”, – розповідає жінка.

Обстріли ставали сильнішими, місто вже жило без комунікацій і було страшно вийти з підвалу хоча б на хвилинку.

Вогняне полум’я з вікна квартири

“Син ризикував і під бомбуванням бігав до кринички у приватний сектор. Волонтери ще возили хліб і тушонку. Вже тоді я бачила вогняне полум’я з вікна своєї квартири. У сусідньому дворі батько з сином вийшли з підвалу, щоб прибрали скло, яке посипалося, і в цей момент прилетіла міна. Врятувати їх не змогли””, – каже жінка.

До оселі пані Віра вже не потрапила. Треба було терміново їхати і рятувати життя.

“Вже не було масової евакуації. Виїжджали з водієм на “Газелі”, який забрав нас прямо з підвалу. Він постійно казав, щоб ми пригиналися і майже лягали на підлогу. Навколо стрільба, уламки, щось страшне. Ми всю дорогу молилися. І знаєте, я трималася до останнього, а вже коли заїхали у Бахмут, розплакалися всі”, – згадує Віра. 

“У Бахмуті нас розмістили в якомусь холі. Всюди ліжка, ліжка і багато людей: старі, і жінки, і діти. Звуки війни було чути, але, на той час, десь далеко. Потім евакуаційним автобусом доїхали до Краматорська, а там вже потягом до Львова. Добиралися довго. Потяг їде-їде, стане у полі й стоїть години три. Потім вертається десь назад, бо по маршруту обстріли. Люди у вагоні стояли, у мене на руках були двоє діток. Коли нарешті доїхали, то я вже йти не могла. Син тягнув і мене, і сумки, і кота, якого ми дивом врятували. Він тоді сховався у квартирі під ванною, забився бідний у куточок і трясся там”, – каже жінка.

Жінка з сином евакуювалися до Івано-Франківської області. Влітку 2022 року залишали заявку на поселення у безкоштовний шелтер. Там нині й живуть.

Усі жахіття війни додали проблем зі здоров’ям

“У мене зруйнований тазостегновий суглоб. Майже повзаю з палицею. Здоров’я нема зовсім”, – розповідає вона.

Пані Віра соромиться просити про допомогу і надає реквізити картки зі словами: “Якщо тільки на лікування, я ж не одна така в Попасній залишилась без житла. Мені так незручно щось просити”.

Картка ПриватБанку 4149 4991 4881 1001 (Оліфіренко Віра Станіславівна)

Читайте ще історію з Попасної: Зруйнований дім побачили на Google-картах. Історія Галини Журавльової