Будинок загорівся на Пасху. Люди виходили з погреба з піднятими руками. Історія родини Тесленків

Село Яцьківка Лиманської громади стало однією з найгарячіших точок Донеччини у великій війні. На населений пункт, розташований за 20 км від Ізюма, скидали авіабомби. Згодом по вулицях їздили ворожі танки, а місцеві, які залишились, жили по підвалах.

Сергій та Надія Тесленки не вірили, що буде повномасштабне вторгнення рф. Але жінка підстрахувалася: зібрала у валізу документи, у туристичні рюкзаки склала речі та віднесла їх у погріб, який був під домом. Згодом, коли ворожі літаки бомбили село, льох врятував родину та ще дев’ятьох сусідів. 

До 10 березня село не чіпали

24 лютого 2022 року пані Надія як завжди збиралася на роботу. Було тихо, радіо не вмикала, ні про що не здогадувалась. Про початок великої війни розповів чоловік, який повернувся з нічної зміни. Це була його перша жахлива ніч, коли зі сторони Ізюма та Борової палало зарево та лунали вибухи. 

До 10 березня 2022 року село не чіпали. Близькість до епіцентру бойових дій лякала, але всі ходили на роботу та вірили в краще. 

“Десятого березня о 17.00 пролетіли літаки і скинули бомби на нашу Яцьківку та сусіднє село Рубці. Я була в хаті, чоловік — на подвір’ї. Грохот страшний. Вискочила на вулицю, в коридорі впало велике вікно. Ми думали, що це все, але жахи були попереду”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

Поряд жили сусіди-дачники з Сєвєродонецька Луганської області — вагітна дівчина з хлопцем. 

“Хатка у них невеличка. Газ був, світло після бомбєжки зникло. А я вже придбав генератор. Шкода людей, ми запросили їх до себе. О 12 ночі був ще один авіаналіт. У погріб бігти не хотіли, бо холодно. Постелили в коридорі. Цього разу влучили у підстанцію, магазин, зруйнували близько 20 хат. О третій ночі пролетіли штук 5 чи 6 літаків і знову скинули бомби”, — пригадує Сергій Тесленко. 

Коли трохи стихло — вийшли на вулицю. Навколо все палало. Мороз градусів 19, вікон немає, перелякана худоба бігає по селу.

Старша онука постійно питала: “Дідусю, більше не будуть бомбити?”

“Затулили якось вікна, підлатали хату. А о 9.30 – 10 годині знову три літаки, які кидають по п’ять бомб. Бомбили тоді прибережну зону в основному та ліс понад залізницею від Яцьківки до Рубців. Я плюнув на все, забрав дітей з сусіднього села, і всі поїхали на Святогірськ до двоюрідної сестри, яка живе біля Лаври. Світло було, інтернет був. Накупалися, перехрестилися й полягали спати. Найменшій внучці було 5 місяців. Старша постійно питала: “Дідусю, більше не будуть бомбити?. Кажу: “Ні, не бійся. Це ж святе місце”. Тільки заплющили очі — знов цей нестерпний звук літака і ворожі бомби. Уявляєте, що ми пережили!”, — розповідає пан Сергій. 

Подружжя вирішило повертатися до Яцьківки, бо взривали мости і розуміли, що потім можуть не виїхати. Як змогли підлатали рідну хату. Чули звуки “Градів”, але авіанальотів не було. Деякі сусіди теж приїхали. Так і виживали всі разом — ділилися продуктами, підтримували одне одного, а ночували у погребі Надії та Сергія. 

Кричу росіянам: “Не стріляйте, тут люди”

“Нас було дев’ятеро. Вдень кожен займався домашніми справами, а вночі йшли у підвал. 24 квітня була Пасха — свято є свято. Вирішили хоч шашлику посмажити. З кумом замаринували курку. Зранку вийшли на вулицю, побачили, що все димить. Чую, їдуть танки і вже бій у селі. Потім, крізь цей дим, бачу ворожий танк біля двору та російських військових. Кричу їм: “Не стріляйте, тут люди”. Сказали, що ми їм заважаємо і щоб тікали, куди хочемо. Погрожували гранатою. Усі виходили з погреба з піднятими руками. У цей час йшов дощ — наче разом з нами плакало небо”, – пригадує чоловік.

Усі вдев’ятьох побігли через дорогу до сусідів — там була новобудова з великим льохом, де провели 2 тижні. Прийшли ще сусіди, всі спали на холодних бетонних плитах. Будинок подружжя згорів саме на Пасху. 

“У нас було пів відра сухарів, три сирих яйця і пів пляшки домашнього вина на 11 осіб. Гуртом легше було вижити. Кожен приніс запаси їжі. Хтось зарізав барана, бо всі сараї порозбивало й тварини бігали вулицями. Ділилися всім, що самі мали”, —  каже Сергій.

У дворах вже стояли БТРи, танки, стріляли снайпери:

“Важко було дивитись на це беззаконня. Характер у мене запальний. Постійно стримував себе заради рідних”.

“Дім знищений. Всі документи є, а отримати сертифікат не можемо”

У травні 2022 року, коли Яцьківку почали “випалювали” фосфорними бомбами, подружжю знов довелося тікати. На територію, підконтрольну Україні, виїхати не було змоги. Спочатку опинилися у Куп’янську, а потім переїхали до Южного Одеської області. Тепер живуть там з дітьми та онуками. 

“Винаймаємо житло. Заплатимо за оренду з допомоги для ВПО, а на 2800 грн живемо — така у мене пенсія”, — розповідає чоловік.   

Пан Сергій каже, що у Яцьківці вщент знищені 40% житлових будинків, стільки ж зруйновані. Лише 20% вціліли. Людям, що повернулися та у яких житло придатне для проживання допомогла Норвезька рада у справах біженців в Україні.

Тим, у кого домівки зруйновані вщент, потрібен акт руйнування, а в Лиманській громаді комісії, які повинні проводити обстеження, не працюють.

“Відповідь: “Тому що йдуть бойові дії”. У порівнянні з Харківською областю, яка ближче до фронту, у нас зараз більш-менш тихо. Але там комісії працюють, а у нас – ні. Пройдіть по Яцьківці, поробіть акти — нехай він буде у мене на руках і лежить до перемоги. У нас є всі необхідні документи, а отримати сертифікат не можемо. Якби був, купили б собі якусь хатину і жили. Не треба нам ні виплат для ВПО, нічого”, — жаліється подружжя. 

Родина з теплом згадує рідну Яцьківку та батьківську хату, яку перебудували й жили там з 1994 року. У великому домі у 120 квадратних метрів завжди було тепло та затишно. 

Артем Безрук, адвокат:

___________

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “У будинку обвалилася стеля. Вціліли лише бойлер та пральна машина”. Історія Ірини Пилипчук