“Зранку прийшов, а хати нема. Вісім людей лишилися на вулиці”. Історія Дмитра Скорохода

Рідні Дмитра Скорохода виїхали з Ірпеня п’ятого березня 2022 року. Через десять днів російські військові знищили їхню двоповерхову оселю, яку починали будувати ще наприкінці 80-х років.

“Приїхали знайомі хлопці з тероборони і кажуть: “Бігом-бігом, тільки жінки та діти, без тварин. Вони у чому були, в тому й поїхали. Молодша дочка не хотіла їхати без кота, а старша – без собаки. Ну, кота відправили, а собака лишився зі мною”, – розповів Дмитро журналісту “Свій дім”.

У періоди затишшя носили їжу стареньким людям

Чоловік під час обстрілів переховувався з іншими мешканцями у підвалі. 

“Я знаходився в Ірпені до 27 березня. Був у сусідньому будинку, там колись цигани жили і був величезний підвал. Коли почався наступ, я його відкрив і попередив про це сусідів, бо нам не було де ховатися. Ми його облаштували”, – розповів він.

У періоди затишшя чоловіки носили їжу стареньким людям, які фізично не могли нікуди виїхати.

“Зі мною лишився племінник. 15 березня ми пішли занести їжу, бо багато було стариків й потрапили під обстріл. Малого поранило, його там і в полон взяли, але він потім втік від них. Кому ми тільки не дзвонили, щоб йому допомогти. Сказали: “На свій страх і ризик вивозьте, ніхто до вас не приїде, бо ви в сірій зоні”. Ми з сусідом пригнули у машину, повезли його на Романівку, перенесли через міст. Там вже чекала швидка. Ми віддали його і повернулися”, – пригадує він той жахливий день.

Єдине, що вціліло, це гараж з машиною

Цього дня було дуже гучно, а десь о 23.00 загарбники влучили в будинок Дмитра.

“І там таке летіло. І цілий вечір, і всю ніч. У знайомого у підвалі сиділи на сусідній вулиці. Зранку прийшов, а хати нема. Вісім чоловік лишилися на вулиці. Єдине, вцілів гараж з машиною. Один уламок прилетів і трошки пробив мотор”, – розповів він.

Рідні Дмитра повернулися в Ірпінь, але тепер вимушені жити у знайомих. До 24 лютого чоловік з дружиною і доньками мешкали на другому поверсі великого будинку, на першому – мама й молодша сестра з дітьми. У кожного був окремий вхід і місця вистачало всім.  

“Ділянка поділена навпіл. Було дві собаки. І квіти були, і виноград і травка росла, так що можна влітку було повалятись”, – пригадує Дмитро.

Читайте ще: “Цей дім у 90-х роках будували бабуся з дідусем і мій тато. Російська армія “звільнила” нас від усього”. Історія Марії Грищенко