Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / с. Монастирське

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Не хочу ніякої компенсації, прошу лише будматеріали. Нічого не дають, бо дім на мене не оформлений”. Історія Лариси Коваль

зруйновано: грудень 2022 / Херсонська область , Бериславський район , с. Монастирське / Будівельна , 26

У невеличкому селі Монастирське Бериславського району Херсонщини нині живуть близько 40 людей. Світла немає ще з часів окупації. Два рази на місяць привозять гуманітарну допомогу. 

До повномасштабного вторгнення рф Лариса Коваль мала затишний дім та щасливу родину. Взимку 2022 року на її очах загинув чоловік, а рідна хата зруйнована. 

“Вилізла з хати через вікно. Мій чоловік лежав під воротами, його просто розірвало” 

Пані Лариса та її чоловік не вірили у початок великої війни. Не збирали ніякі документи, виїжджати не збирались. Діти вивезли онуків в іншу область, а батьки доглядали за їхніми хатами, годували котів та собак. Посадили картоплю, щоб вистачило на три родини. Робили більше закруток. Були впевнені, що скоро все завершиться, але в окупантів були інші плани

Зранку 14 грудня 2022 року по селу Монастирське почалися прильоти. Чоловік пані Лариси, який охороняв виноградники, повернувся з робочої зміни. А вона пішла до місцевої школи, де працював інтернет, щоб зв’язатися з рідними.

“Коли йшла зі школи додому, вже прилетіло біля магазину. Всі поховалися в хати. Зайшла у двір. Якраз прийшла сусідка. Чуємо — туди посвистіло, потім знов. Я кажу їй — розбігаймось!”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

Пані Лариса зайшла на кухню й почала розігрівати їжу. Чоловік Іван Іванович сидів біля пічки та запитав: “Що ти супчик будеш їсти?”. У цей момент над дахом щось просвистіло, а він якраз вийшов надвір, щоб докурити цигарку. 

“Поставила тарілку з супом на стіл і почула гуркіт. Повертаюся, а позаду мене чорна завіса диму. Одних дверей немає, других, третіх. Завалило вхід і я не могла вийти. Вилізла через вікно. Мій чоловік лежав під воротами, його просто розірвало. Я була у шоковому стані, не знала, що робити. Потім почула голос сусідки, яка кричала, щоб я бігла до неї. Потім опинилась у погребі в кінці села. Як туди дісталась — не пам’ятаю”, — пригадує пані Лариса та не може стримати сліз.

“Кричала, що нікуди не поїду, поки не заберуть тіло чоловіка”

З Монастирського людей вивозили евакуаційними автобусами. Жінка сказала, що нікуди не поїде, поки не заберуть тіло чоловіка:  

“Я вже була готова поховати його на городі, щоб придати землі. Але приїхала поліція, все зафіксували та забрали труп. І тільки тоді я погодилась виїхати. Опинилася у Кривому Розі, а звідти діти забрали мене до Кам’янець-Подільського, куди евакуювалися після повномасштабного вторгнення рф. У грудні 2023 був рік, як загинув чоловік, а я ще ні разу не була на його могилі. Син хотів поїхати, я відмовила. Там небезпечно, тож не треба ризикувати. Він все розуміє. Прийде час, зберемося всі разом та поїдемо”.

Повернулася у село, але знов виїхала. Обстріли не вщухають

Чотири місяці пані Лариса була з дітьми, трохи оговталась. Потім знов поїхала до Кривого Рогу, але все одно хотіла додому. 

“У нас в Бериславському районі була фірма, де вирощували саджанці горіхів. Син повернувся туди на роботу. І я поїхала теж. Не можу ніде бути. Хоч хата і розвалена, але це моє”, — каже вона. 

Жінка жила в оселі сина — через дві вулиці від своєї розбитої хати. Навідувалась додому, потрохи прибирала, але знаходитись там важко. Жахливі кадри трагічного дня й досі перед очима

Обстріли не вщухали та ставали сильнішими. Тому знов довелося виїхати на Дніпропетровщину: 

“Після пережитого загострилися хвороби, впав зір. Мусила виїхати, щоб мати змогу лікуватись. Бо там же ні лікарень немає, нічого. Дякувати, що у мене є діти, онука та їхня підтримка”.

“Не хочу ніякої компенсації, прошу лише будматеріали. Нічого не дають, бо дім на мене не оформлений”

Через проблеми з документами пані Лариса не може отримати ні будматеріалів, ні компенсації: 

“Ситуація дуже заплутана. Колись пропонувала чоловікові переоформити документи на дім, але не вважав за потрібне. Казав, що давно виплатив за нього гроші та що він вже наш. А будинок залишився на балансі сільської ради. За землю та воду платили рахунки на його ім’я. Електроенергія теж була на ньому. Після смерті свекрухи, чоловік оформив на меншу сестру земельний пай. А те, що пай “підтягне” усю спадщину разом з нашим домом, дізналися тільки зараз. Ось тепер мені й кажуть, що я в цій хаті ніхто, хоч і прожила там 34 роки. Тепер сестрі чоловіка треба займатися оформленням всіх документів, а потім переписувати на мене. Вона не проти, але немає такої можливості, бо виїхала з окупованої території. А на все потрібні великі кошти, яких немає ні в неї, ні в мене”.

Читайте ще: “Після обстрілу росіяни виносили майно, яке їх цікавило, а потім підірвали будинок”. Історія Тетяни Федорнак-Чорної

Юлія Ступка / 25.01.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...

читати історію

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Пусті вікна, крізь які чорніють вигорілі квартири. Обвалені панелі будівель, ніби зруйновані карточні будиночки. Вулиці, які проросли бур’янами. Саме так виглядала Північна Салтівка після першого року російських обстрілів. Цей мікрорайон...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію

Підприємство

Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”

Заклад охорони здоров'я

“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Заклад охорони здоров'я

Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури

Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань

Відбудова по-російськи. Що і як відновила окупаційна влада в захоплених Маріуполі, Сєвєродонецьку та Волновасі?