“Я втратила не лише будинок. Два роки не можу знайти рідного брата, який пропав у Маріуполі”. Історія Вікторії Мамошіної

“Я втратила не лише будинок. Два роки не можу знайти рідного брата, який у січні 2022 року поїхав на роботу до Маріуполя. Остання розмова по відеозв’язку була 26 лютого. Саша спитав: “Що мені робити?”. Я розуміла, що додому він не зможе виїхати, тому просила ховатися в підвалах. Де він тепер? Може десь у полоні. Багато часу минуло, але надіємося до останнього”, — розповіла журналістці “Свій дім” Вікторія Мамошіна.

У Маріуполі знайомих немає — про долю молодшого брата запитати ні у кого. Жінка зверталася у поліцію, до пошукових груп, здала зразки ДНК. Поки — тиша. 

Продали дім у Донецьку, бо хотіли жити у селі

“Я народилася у Донецьку, але цю міську метушню не дуже любила. Завжди хотіла жити у селі та мати господарство, як у моєї бабусі”, — каже Вікторія.  

Мрія здійснилася у 2011 році. Після продажу невеликого дому в Донецьку придбали дім у селі Ласточкине Покровського району — шість кілометри від Авдіївки. У будинку по вулиці Дружби, 20 було чотири кімнати, велика зала, столова. Завели худобу, вирощували овочі та фрукти.

У 2014 році родині довелося тимчасово переїхати до Запорізької області та орендувати житло, щоб пересидіти обстріли. Коли затихло — повернулися. Потім знов тікали, а з 2018-го і до повномасштабного нападу рф жили вдома. Вибухи періодично чули, але життя налагоджувалося. Чоловік працював на “Коксохімі”, Вікторія виховувала дітей:

“Тримали корову, свинок, курей. Вирощували фрукти, овочі. Все, що можна. Потрохи продавали молочну продукцію — їздили на ринок в Авдіївку. І дітей туди возили — на концерти та новорічну ялинку”.

Востаннє були вдома у квітні 2022 року

“Ми не вірили у початок великої війни, ніяку тривожну валізу не збирали. Навіть новини ігнорували. Повірили лише, коли знайомі з Харкова написали, що їх бомблять”, — пригадує Вікторія.

До середини березня у селищі Ласточкине було відносно спокійно. А потім почався жах — спали в одязі, бо періодично бігали у підвал. Коли затихало, то йшли до хати.

“А потім почали бити так, що ми 10 діб з погреба не могли вийти на вулицю. А 26 чи 27 квітня після прильоту вилетіла стінка дому, що йде на город. Підвал був між хатою та гаражем і нас привалило. Ми ледве вибралися звідти, люди допомагали нас відкопувати, — розповідає жінка. — У дітей температура ще й такий стрес пережили, гроші скінчилися. Сусідка, яка виїжджала, дала нам 20 літрів бензину. У мого батька машина стара “Жигулі”, вона ледве на ходу. І ми вшістьох, у чому були, поїхали в нікуди. Також забрали собак та двох котів”.  

Худобу довелося розпустили. Корову продали раніше — здали на м’ясо, а свиней та курей роздали людям, які залишились. А вже 22 травня 2022 року будинок багатодітної родини зруйнували вщент. 

Евакуювалися на Дніпропетровщину

Сім’я опинилася у Павлограді Дніпропетровської області. Куди їхати далі — не знали. 

“У мене є знайома з Авдіївки, яка колись дарувала кошеня сфінкса. Вона раніше евакуювалася. У мене залишився її номер телефону. Запропонувала приїхати у село В’язівок та через сільську раду шукати якийсь будиночок. Дали нам хату без зручностей, свердловина — у дворі, але потрібен був насос. Зупинились там, бо діти захворіли. Понатягали від сусідів води, викупали дітей і одразу поїхали до лікарні, — розповідає Вікторія. — Переселенські кошти отримали тільки через 7 місяців. Тому що я була зареєстрована ВПО у Запорізькій області ще з 2016 року, а коли повернулась у Ласточкине у 2018 більше не отримувала грошей. Тому довелося робити запит у Запоріжжя та довго чекати. Врешті-решт виплатили все — якраз перед школою. Я змогла дітей одягти, купити канцелярію, б/у гаджети та провести інтернет у цю хатину. Прожили там рік, а зараз ми у Новомосковському районі у селі Миколаївка. Переїхали, тому що чоловік знайшов роботу на заводі”.

Тут родина орендувала будинок — газу там немає, але є вода в домі. На весну хочуть купити козу, щоб було молоко для дітей.

Рідне село Ласточкине розбите вщент

“В “Дію” подавали заяву про руйнування, але тоді були активні бої, а зараз окупація. Тому на що нам сподіватися? Додому за ці два роки не їздили — небезпечно та й грошей на дорогу не було. А тепер там немає нічого і нікого. Камінь на камені”, — каже Вікторія.

Жінка розповідає, що до великої війни в селі жили понад 600 людей. Був магазин, дитячий садок, невеличка церква, клуб, куди діти бігали на гуртки. Школа була у сусідній Орлівці — учні добиралися туди шкільним автобусом.

Нагадаємо, ЗСУ війдішли з позицій у селі Ласточкине після відводу військових підрозділів із Авдіївки. Про це 26 лютого 2024 року повідомив речник ОСУВ “Таврія” Дмитро Лиховий. 

Допомогти родині можна за номером картки: 5168745130417659 (Мамошіна В. В.).

Якщо маєте інформацію про брата Вікторії —  Мамошин Олександр Володимировича (10. 02.1995 р.н.), напишіть на пошту “Свій дім” sviydimua@gmail.com.

Артем Безрук, адвокат:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Тримаю в руках зв’язку ключів і не знаю, що мені з ними робити”. Історія Світлани Клименко