Повернулась в Україну з Німеччини, щоб побачити руїни свого дому. Історія Ірини Єремиці

Березень, квітень, травень…Ірина Єремиця рахувала дні, щоб повернутися додому у Слов’янськ Донецької області. Потрапила лише у жовтні 2022 року, але у свою квартиру зайти не змогла. Її просто не було – оселя рухнула після прямого влучання. 

“Квартира велика, 90 квадратних метрів. Будинок у центрі міста, близько 200 метрів – Соборна площа. Поруч лікарня, школа. Мабуть, кудись туди цілились, я не знаю, а попали в наш дім”, – розповіла Ірина журналісту Свій дім.

“Я по фото зрозуміла, що це 90% наш будинок”

Коли почалася велика війна, жінка з дітьми виїхали до Німеччини. Це було перше березня, потяг був настільки переповнений, що доводилося залишати валізи на пероні. Дві доби їхали на Захід України, в одному купе було 10 людей. 

“Я Слов’янськ дуже гарно знаю. І коли у вересні у соцмережах написали, що був приліт і не позначили локацію, я по фото зрозуміла, що це 90% наш будинок”, – каже жінка.

Квартиру по вулиці Тараса Шевченка Ірина придбала у 2011 році. Зробили гарний ремонт. У 2014 році через бойові дії теж виїжджали з міста, але повернулися за два місяці. У 2022-му все рухнуло – і щасливе життя, і плани, і велика затишна оселя.

Поїхала у Слов’янськ, щоб побачити руїни дому

Жінка потрапила додому лише 2 жовтня 2022 року, щоб побачити руїни свого місця сили. В Україну їхала з німцем, в родині якого мешкає. Дружина Йорга підтримала чоловіка.

“Ми самі зібрали велику машину гуманітарної допомоги. Частково вантаж вигрузили у Дніпрі у прихистку для біженців. Другу частину залишили у Краматорську для мешканців Лимана”, – каже Ірина.

Лиман тільки-но звільнили й цивільних туди не пускали. Допомогла БО “Янголи Спасіння”, які доставили вантаж у місто.

“Якраз, коли ми приїхали, звільнили Лиман – це 20 км від Слов’янська. У мене там залишався батько, який не захотів кидати домівку. Я постійно за нього молилася, бо на відстані не могла нічим допомогти”, – пригадує вона.

Квітуче затишне місто нагадувало пустелю

Батько Ірини пережив окупацію, а після звільнення міста донька знаходила людей, які привозили йому газові балони, гуманітарку. Він залишився один у п’ятиповерхівці, були проблеми з їжею: 

“Тато ходив до лісу й збирав гриби, щоб нагодувати котів, яких було багато у дворі. Він казав: Я можу потерпіти, у мене ще є запас енергії, а вони ж їсти хочуть”. 

За рік, що минув, Ірина кілька разів приїздила до України, але не у Слов’янськ. Бо дуже болить. Перед очима й досі залишки дому і атмосфера того жахливого жовтня, коли квітуче затишне місто нагадувало пустелю.

Допомогти родині Ірини можна за реквізитами: 5167803266033641 (Єремиця Ірина Сергіївна).

Читайте все: “Там, на третьому поверсі, ми провели останні дні в Маріуполі”. Історія Ганни Котельнікової, яка втратила дві квартири