На місці великого будинку були руїни. На подвір’ї – рештки худоби. Історія Наталії Семеняги

На місці цих руїн у селі Новоселівка Чернігівської області був великий дім на 212 квадратних метрів. В одній частині жила Наталія Семеняга з чоловіком, дітьми та батьками. В іншій – сестра зі своєю родиною. У кожного був окремий вхід, свої кімнати, власна кухня та різні адреси.  

Це була оселя дідуся й бабусі. Коли батьки Наталії одружилися, їм виділили одну кімнату і вони вирішили добудовувати свою частину. 

“Наташа, стріляють. Бігом збирай дітей і їдемо звідси”

Тато Наталії трагічно загинув, коли їй було два роки. Її виховував вітчим, який доклав чимало зусиль, щоб дім став великим і затишним. З початком великої війни не залишив своє місце сили.

Наступ застав родину зненацька. Навколо говорили про це, але ніхто не вірив.

“24 лютого десь о п’ятій ранку подзвонила племінниця й сказала: “Наташа, стріляють. Бігом збирай дітей і їдемо звідси””, – розповіла Наталія журналісту “Свій дім”.

Заправили машину й поїхали на “два дні” у сусіднє село Вознесенське до рідної сестри. На вулиці вже було повно російської техніки, а маленький син постійно питав: “Мамо, куди ми їдемо?”. Жінка не могла нічого пояснити дитині, бо сама не розуміла, що відбувається. На третій день усі вони опинилися в окупації й 35 діб просиділи у льосі.

“Батьки до останнього допомагали військовим”

Батьки Наталії залишилися у Новоселівці й до останнього допомагали нашим військовим. 

“То ж діти, – казала мама Наталії. – І я не знаю, де завтра буде моя дитина”. 

Але вранці 12 березня 2022 року вона подзвонила і сказала: “Наташа, я вже не можу. Якщо я звідси не виберусь, я не виживу”. 

Село знищували не лише танками, а й авіацією.

Мама змогла подолати ці п’ять-шість кілометрів. Два дні просто мовчала, а потім розповіла, що в їхній половині будинку вже не було кухні. 

Побачили, як палає їхній дім

Вознесенське, куди виїхала родина, знаходиться на горі й звідти було видно рідне село. 16 березня Наталія побачила, як палає їхня домівка. До батька додзвонитися вже не могли. У цей момент поруч проїжджали знайомі, які дивом вибралися з Новоселівки у самий пік обстрілів. Вони підтвердили найстрашніше.

 “Та ніч була такою довгою. Ми не розуміли, що нас чекає і як туди добратися, щоб побачити батька. Вранці чоловіки пішли за татом, а він вже йшов до нас. Вони розминулися”, – каже жінка.

Батько намагався врятувати худобу, яка горіла живцем

Батько був поранений, йому на голову впала палаюча балка. Сестра Наталії працювала у лікарні, тож одразу почала обробляти рани й робити перев’язку.  

“Тато розповів, що був прильот у мою спальню. Далі, десь між четвертою та шостою годиною вечора, був один постріл і навкруги все запалало – горіли одразу п’ять домівок. Він відпустив собак, кішка десь втекла. Намагався врятувати худобу, яка горіла живцем у сараї, але коли на голову впала палаюча балка, зрозумів, що нічого не зможе зробити й почав повзти. З села виліз на обочину, ніч пересидів під якоюсь хатою, а наступного дня дістався до нас”, – пригадує жінка. 

Після відступу росіян з Чернігівщини, Наталія одразу поїхала додому зі своїм племінником. Більше ніхто не наважився. 

На місці великого будинку були руїни. На подвір’ї – рештки худоби. Вціліли лише кілька качок й дві чи три курки. 

Тепер родина живе у модульному містечку, яке встановили за сприяння уряду Польщі.

Читайте ще: “Цей дім у 90-х роках будували бабуся з дідусем і мій тато. Російська армія “звільнила” нас від усього”. Історія Марії Грищенко