Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Бородянка

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Ми бігли з 4-річним сином у поле. А позаду — догорав дім мого дитинства”. Історія Олексія Наконечного

зруйновано: березень 2022 / Київська область , Бородянський район , Бородянка / Центральна , 429/70

У відомому на весь світ будинку в Бородянці, де після авіаудару вціліла шафа з керамічним півником, жила родина Наконечних. Для Олексія ця висотка була особливою — колись її, як і багато інших об’єктів у селищі, зводив покійний батько. 

З перших днів нападу рф тимчасовою домівкою для всіх став підвал сусідського дому, який згодом рухнув.  

У підвалі пробули тиждень, на вулицю майже не виходили

“З дружиною та 4-річним сином жили в орендованій квартирі неподалік батьківського дому, в якому я виріс. Коли почалася війна, вирішили бігти саме туди, з собою взяли лише документи. А звідти перейшли у підвал сусідньої багатоповерхівки. У мого брата Віталія там був склад, стояли якісь меблі. Ми прожили там тиждень. Дуже переживали за маленького сина, він у нас алергік. Цей дім, в якому ми переховувалися, теж обвалився. Страшно подумати, щоб було, якби ми не виїхали”, — розповів Олексій журналістці “Свій дім” . 

У підвалі пробули тиждень, на вулицю майже не виходили. Мама інколи бігала додому на декілька хвилин. Безстрашним був і брат — саме від нього дізнавалися, що відбувалося навколо. 

“Забіг брат і сказав, що треба вибиратися, бо ми тут не виживемо”

Першого березня 2022 року вони почули найпотужніший звук. У підвалі вигнуло залізні двері, а маму відкинуло до іншої стіни. У цей момент забіг брат і сказав, що треба вибиратися, щоб вижити. Він вже дізнався про загибель друга з родиною, які сиділи в іншому сховищі.

“Вийшли з підвалу з іншої сторони будинку. Я таке тільки по телебаченню бачив. Наче Чечня. Все бахкає, палає, літають гелікоптери. Ховатися було вже нікуди, і ми вирішили бігти в поле. Вже звідти озиралися та бачили, як по центру гатять “Градами”, кружляє авіація та щось скидають. Бачили, як догорає дім нашого дитинства. Ми бігли й не знали, що робити далі, бо просто б не висиділи в полі з маленькою дитиною. Хтось встиг надіти куртку, а я був лише у двох кофтах. Але тоді я не думав про холод, лише про те, як втримати сина, бо руки вже “відпадали”. Брат зміг додзвонитися нашим американським друзям, у яких в Бородянці були родичі. Нас прийняли у приватному секторі, ми дуже вдячні хлопцю, який нас прихистив”, — розповідає Олексій.

Вибралися з пекла завдяки рівненським волонтерам

Через інтернет брат вийшов на жінку, яка жила в Туреччині та звідти організовувала евакуацію українців:

“Від неї приїхав якийсь хлопчина. Забрав маму, мене з дитиною та дружиною. Брат виїхав пізніше. Я не знаю, якими дорогами він нас вивозив. Бо я місцевий, але у шоковому стані не орієнтувався. Вже тоді автівки з цивільними просто розстрілювали. Ми опинилися в Загальцях, куди волонтери з Рівного привозили гуманітарну допомогу і цими ж машинами забирали з собою людей з малими дітьми. Тому нам і пощастило. За кілька днів ми дізналися жахливу новину — декількох з них розстріляли під час наступної евакуаційної поїздки”, — з біллю пригадує Олексій

До Бородянки повернулися у січні 2024 року

Вже в Рівному дочекалися брата, щоб триматися усім разом. Згодом потрапили до Коломиї, жили у школі. А потім, завдяки міжнародним організаціям, поселилися у шелтер для переселенців:

“Там були всі умови — і гарні кімнати, і душові. Ми прожили там майже два роки. Брат повернувся у Бородянку набагато раніше. Одразу почав відновлювати свій бізнес — кафе, яке відкрили перед повномасштабним вторгненням. Воно було під маминою квартирою. Тепер орендує нове приміщення та починає все з нуля”.

Олексій Наконечний з родиною приїхав до рідної Бородянки у січні 2024 року. Під час нашого інтерв’ю якраз розкладав валізи в орендованій квартирі. Але не в тій, де жили до нападу рф. Той будинок теж знищений, як і батьківський.

Мама переїхала жити в село, у батьківську стару хату. Умов там немає, воду набирає у сусідів. 

“Але мене постійно тягне до Бородянки. Я часто приїжджаю сюди і просто стою біля зруйнованого дому”, — каже Тамара Наконечна. 

Ще одна історія з цього будинку: Бо кожен дім — це дім 429. Історія Оксани Богомаз, яка втратила батьківську оселю та заснувала волонтерський проєкт

Юлія Ступка / 10.02.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко