“Армія рф обстріляла наш дім. Мама отримала поранення, росіяни не пустили нас в лікарню й вона померла в мене на руках”. Історія Аріни Барінової

Лікарка-реабілітологиня Аріна Барінова з Херсонщини зустріла вторгнення рф в рідному селі. Дівчина приїхала в Правдине, щоб привітати маму з днем народження. Наступного дня разом з маленькою донечкою планувала їхати назад у Херсон, але на понад півроку залишилися в окупації. За цей час росіяни відбирали в них їжу, катували та вбивали односельчан та обстрілювали їхній будинок.

“Окупанти вбили мою маму. Це було 8 вересня 2022 року —  за два місяці до звільнення. Поруч з нами була їхня комендатура. Вони звідти кожного дня стріляли куди-небудь, щоб звинуватити ЗСУ й залякати місцевих, які чекали Україну. Снаряд влучив біля будинку, розбив веранду та уламками травмував нашого собаку. Мама вийшла подивитися, що з ним й знову почався обстріл. Вона отримала осколкове поранення живота, була у свідомості, але почалася сильна кровотеча. Я через знайомих знайшла авто й намагалася вивезти її в Білозерку до лікарні, але на дорозі були 3 російські блокпости. На першому ж нас одразу зупинили та сказали: “Ничем помочь не можем. Пусть вам помогают ваши украинцы, которых вы так ждете”. У лікарню ми так і не потрапили, мама померла в мене на руках”, — розповідає Аріна Барінова журналісту “Свій Дім”.

На цьому страждання дівчини не закінчилися. Росіяни не дали їй поховати матір, поки вона не отримає російське свідоцтво про смерть. Довелося їхати в Білозерку та оформлювати документ:

“На її похоронах майже нікого не було, а тому числі й мене. Хоронив маму наш далекий родич, а загалом прийшло лише 7 людей, бо тоді в селі майже нікого не залишилося. Я поїхала в Херсон, бо обстріли посилилися й будинок був непридатний для життя. Потім в нього взагалі заселилися російські військові”. 

8 місяців окупації

“Окупанти зайшли в село Правдине 11 березня 2022 року, спочатку вони зайняли Херсон. Ми хотіли виїхати, але людей, які намагалися це зробити — розстріляли. Я, мама та однорічна дитина — це було занадто небезпечно. Багато людей у нас в селі зникли безвісти, 8 людей вбили. Це були ті, хто брав участь в АТО/ООС. Десь місяць росіяни влаштовували свою військову адміністрацію, до цього стояли на блокпостах та перевіряли молодих хлопців. До нас теж приходили і забирали їжу. Також взяли речі брата, бо в них не було цивільного одягу. Ми їм все віддали, щоб не спровокувати конфлікт. Мама не боялася й говорила з ними українською”. 

В селі почалися проблеми з продуктами, бо магазини майже не працювали, а товар не возили. Гуманітарну допомогу, каже Аріна, росіяни почали видавати наприкінці літа 2022 року. 

“Ми з принципу не брали, але я не засуджую тих, хто брав. В нас були запаси овочів, город кормив, борошно теж мали. Хліба в селі не було, то ми самі робили коржі. Єва ще маленька, їй треба було молоко. Нам довелося купити козу. Ціна як за корову — 6 тисяч гривень. Без неї ми б ніяк не протрималися. Козяче молоко специфічне, донька спочатку не хотіла його, але потім почала пити, бо вибору вже не мала. Щоб росіяни не забрали тварину, як курей, то ми ховали її в підвалі. Пізніше я віддала її сусідці”.

Після загибелі мами Аріна з донькою поїхали до Херсона. Звільнення вже зустріли там. Спочатку побачили машину з прапорами й не повірили.

“Я була щасливою, що місто тепер вільне, але знала, що його почнуть сильно обстрілювати. Так і сталося — через місяць ми були змушені виїхати з Херсона”.

Нині Аріна разом з донькою винаймає квартиру в Миколаєві за 8 тисяч гривень та працює у лікарні. 

Батьківська хата пошкоджена

“Це батьківський дім. Одноповерховий цегляний будинок на 4 кімнати, орієнтовно 100 квадратів. Великий дуже. Йому десь років 60, він передавався з покоління в покоління. Його будували мої дідусь та бабуся за власні кошти.  Ремонт був зроблений, напередодні вторгнення рф він був в ідеальному стані. Також мали присадибну територію. Там були яблуні та груші, а мама займалася квітами”, — каже дівчина.

Зараз Аріна інколи їздить в село та доглядає за батьківським будинком. Вони з братом законсервували руйнування та навели порядок:

“Ми не можемо подати заяву на “єВідновлення”, бо комісія не працюю через небезпеку”.

Через перебування в окупації та обстріли донька Аріни неспокійно спить та плаче під час дощу або грози. Дівчинці потрібна допомога психолога, впевнена мама.

“Я постійно питаю себе — за що? Скільки окупанти вже вбили українців, знищили міст і продовжують далі це робити. Дуже сумно за маму, я в свої 26 років вже сирота. Тато помер до вторгнення рф від онкології”.

Допомогти дівчині можна за реквізитами: 4149499809463811 (Барінова А)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Через катування й погрози розстрілу нам з чоловіком довелося тікати з рідного села, а наш дім зруйнували”. Історія Галини Глобчастої