Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Святогірськ

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Найбільше шкода людей та природу, а стіни з якогось моменту перестали представляти цінність”. Історія Анни Соляник

Донецька область , Краматорський район , Святогірськ

“У мене зараз не болить за втрачені квадратні метри. У мене сум за тими дивовижними пейзажами та мирними звуками Святогір’я, які я бачила та чула зі своєї садиби. Наш Національний природний парк “Святі гори”, розташований біля Святогірська на мальовничих крейдяних пагорбах, зруйнований. Росія вчиняє кримінальні злочини проти довкілля в Україні. Святогірські ліси покалічені. Це важко бачити”, — розповіла журналістці “Свій дім” Анна Соляник, яка 20 років пропрацювала у державному історико-архітектурному заповіднику.

До великої війни пані Анна жила у Святогірську по вулиці Мазепи. Займалась історичною наукою, брала активну участь у житті міста. 

Під час окупації та активних бойових дій була пошкоджена п’ятиповерхівка, в якій вона жила. Також зруйнований будинок у селі Тетянівка, який використовували як дачу.

Заяву про пошкодження в “Дію” Анна не подавала. Можливо, доведеться відновлювати все самостійно. Але зараз це рано планувати. 

Життя до евакуації: “Я постійно відчувала холод і думала, де сховати родину” 

Анна з мамою виїхали зі Святогірська 13 березня 2022 року. Доньку жінка відправила раніше з чужими людьми. Довіреність на виїзд з країни писала “на колінці” — швидко та без довгих роздумів. Сама поїхати не могла, бо залишилась з мамою, яка відмовлялась від евакуації та постійно повторювала: “Мій дім тут. Кому я десь потрібна з собаками та котами?”.

Анна теж до останнього не хотіла залишати своє місце сили. У підвали спускалась тільки, щоб допомогти людям, які там ховалися.  Більшість часу перебувала в спостереженнях та спробах опанувати ситуацією. Розповідає, що таким чином намагалася якомога сильніше налякати себе, щоб змусити виїхати:

“Я постійно відчувала холод, вночі прислухалась до звуків вибухів. Постійні роздуми де, як сховати родину. Де знаходиться те безпечне місце? Відчуття постійної небезпеки”.

“Я відмовлялася вірити у те, що відбувається. Здавалося, що це театралізація. Мабуть, я була не в собі”

“Це був когнітивний дисонанс. Я бачила, що відбувається навколо, відчувала страх, та одночасно відмовлялась вірити в реальність, думала, що це якась жорстока театралізація. Наче мозок блокував усвідомлення цього факту. Це складно пояснити, що саме ти відчуваєш у такий момент”, — пригадує вона.

У місцевій школі вже жили біженці з Ізюма Харківської області. Анна з подругою Валерією Костюшко приходили до них і допомагали, чим могли.

Я пам’ятаю, як стояла і дивилася на одного з біженців, який тиждень просидів у підвалі. Його одяг був брудним, а ноги — опухли. Він носив окуляри на резинці. В одній руці тримав якісь пакети, а в іншій — коробок з гуманітаркою. Чоловік розповідав такі жахливі речі, в які важко було повірити”.

Під звуки вибухів Анна також відвідувала заняття з першої медичної допомоги. Було страшно, але сидіти вдома та чогось чекати — взагалі нестерпно. Саме цей страх виганяв її з дому і вона шукала заняття та спілкування.

“При всьому моєму не бажанні вірити у реальність війни, та усіма симптомами когнітивного дисонансу, я добре розуміла жахливу долю Святогірська, та не плекала ілюзій, що моє місто не буде окуповане. Що Святогірськ залишиться незайманим, тільки тому, що там московська лавра. Я та мої колеги науковці історико-архітектурного заповідника досліджували тему “Святогірськ в період Другої світової війни”. І я добре розуміла, що наше місто, то вигідний для ворога плацдарм. Не виключаю що московська огида, використовувала плани та військові карти того періоду”, — розповідає Анна.

Виїхали за кордон, коли дізнались, що можна вивезти свій “зоопарк”

“Коли поїхала донька, я відчула полегшення. Знала, що вона в безпеці. Перемкнула увагу на себе та маму. Але я розуміла, що не можу бути їй корисною, бо мене сковував страх. Тому, коли вона погодилась на евакуацію, я вже не роздумувала”, — пригадує Анна. 

Вона вивезла зі Святогірська маму, котів та собак. Спочатку шукали безпечний куточок в Україні, а потім подруга з Ізраїля запропонувала виїхати в іншу країну. Такий варіант зовсім не розглядали, бо не могли залишити своїх тварин – це дві собаки та дві кішки. Погодились, коли дізнались, що можна перетнути кордон з тваринами.

Дорога не була простою. Коли нарешті вдалося дістатися Нідерландів, Анна розпакувала свою валізу:

“У мене був дивний вибір речей, які я с собою взяла. Це три білі сорочки та два літніх комбінезона. А коли ми виїжджали зі Святогірська, було мінус 8 градусів. Ну і документи”.

Після евакуації рік прожила в селі Новий Крим в Нідерландах

У Нідерландах Анна нарешті зустрілася з донькою. А місцеві люди не лише прихистили родину та їхніх тварин, а й встановили на будинку прапор України.  

“В цій родині ми прожили рік, а потім переїхали до українського центру для біженців. Тут можемо знаходитись до березня 2025 року. Ми живемо в гарному дикому лісі — все, як я люблю. Тільки тут не солов’ї та зозулі святогірські, а павичі та страуси. Коли їду на роботу, то бачу родини лебедів, чапель. Я навіть книгу придбала, щоб вивчати місцевих птахів”, — розповідає Анна. 

У Нідерландах вона працює у будинку для людей похилого віку, донька навчається. Бабуся не сидить по підвалах, у тиші гуляє зі своїми домашніми улюбленцями:  

“У мене наче зараз все добре, але я часто питаю себе: “Чи маю я право на радість в той момент, коли в моїй країні стільки горя та суму?”.

Будинок для людей похилого віку, де вона працює, це наче місто в місті. Це велика компанія “Zorggroep Tangenborgh”, яка має декілька локацій.

“Це величезна будівля з довгими коридорами, а по боках — апартаменти. Є також будиночки, які знаходяться зовні. Догляд за літніми людьми, яким понад 100 років, тут чудовий. Ми зосереджені на житті та благополуччі, щоб літні люди отримували догляд, який відповідає їхнім потребам. Коли я прийшла сюди на співбесіду, почала розповідати про свої наукові роботи, виставки та екскурсії. Це я так влаштовувалась на посаду прибиральниці, — розповідає Анна і сміється. —  Можливо, пізніше перейду у відділ турботи. Хоча місцеві волонтери мотивують та підвищують самооцінку. Кажуть, що я зможу знайти себе в чомусь іншому. Інколи мені не вистачає своєї роботи. Коли я проводила екскурсії, виступала на конференціях, організовувала музейні виставки та заходи”. 

Анна єдина українка у цій великій компанії. Її місія — показати, що українці — це нація, достойна поваги. Демократичні, волелюбні, емоційні, чесні, працьовиті та відповідальні.  

Анна також вивчає нідерландську мову в Drenthe College:

“Мова складна, зовсім інше звучання, але я розумію навіщо вона мені. Знання мови робить життя цікавіше, я хочу знати більше про людей, історію, культуру Нідерландів”.

“Часто уявляю, що повертаюся до Святогірська, але живу реальністю”

“Коли я вже була в евакуації, то отримала короткий аудіозапис зі звуками війни зі Святогірська. Мені було моторошно не від звуків вибухів, а від солов’їного співу. Це була весна, травень, птахи заливалися. А потім починали бити ці “Гради”. Мені найбільше шкода людей, природу, птахів, тварин, які постраждали. Наразі майно мене не хвилює”, — розповідає Анна.

Анна хоче повернутися до Святогірська, але не готова побачити свої рідні куточки у такому стані:

“Розумію, що мене чекає у рідному Святогір’ї. Влітку я хотіла поїхати додому, у Святогірськ. Та не поїхала. Пусті, розбиті стіни. Що я хочу там побачити, чи кого? Всі мої розлетілись, як птахи по світу. А стіни з якогось моменту перестали представляти цінність… Пізніше…Можливо”.

Фото: Світлана Михайлова; Валерія Костюшко; архів Анни Соляник. 

Артем Безрук, адвокат:

За українським законодавством, ракетний/ артилерійській обстріл з боку російський військових по цивільному будинку підпадає під статтю 438 Кримінального Кодексу України “Порушення законів та звичаїв війни”. Події, які описує пані Анна за Римським статутом, кваліфікується як умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

_______________________

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: Втратила батьківську квартиру та кіоск, де продавала ековарення. Історія Олени Волох зі Святогірська

Юлія Ступка / 29.01.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко