головна / Історії, які ви нам розповіли / Маріуполь
Намагався допомогти землякам у блокадному Маріуполі, а потрапив на 100 днів в Оленівку. Історія Костянтина Величка
Донецька область , Маріупольський район , Маріуполь / Азовстальська , 25/45
Багатоквартирний будинок
Дата додавання до бази:
29 квітень 2024
Адреса:
Донецька область ,
Маріупольський район , Маріуполь ,
Азовстальська , 25/45
Костянтин Величко 100 днів провів в російському полоні в Оленівці. У 2022 році він хотів допомогти землякам евакуюватися з оточеного Маріуполя, але російські військові звинуватили його в роботі на ЗСУ та ув’язнили.
Морок, жах, пекло — понад три з половиною місяці у російському полоні
В Оленівській колонії Костянтин Величко опинився 1 квітня, а звільнили його 4 липня 2022-го. Побиття й тортури, нелюдські умови та свавільне відношення — так чоловік характеризує перебування у російській катівні.
“Опинився там після того, як був заарештований російськими військовими на в’їзді до Маріуполя. Звинуватили у роботі на ЗСУ, але це стандарта схема. Ми з моїм напарником Станіславом Глушковим намагалися потрапити в місто, щоб допомогти заблокованим там цивільним мешканцям виїхати із зони бойових дій. Нас заставляли працювати та ремонтувати цю в’язницю. Ще вимагали гроші за покращення умов перебування. Спали ми на підлозі, але найстрашнішими були постійні допити. Мені пощастило й мене відпустили, бо “правоохоронні органи не знайшли доказів моєї роботи на ЗСУ”. Разом зі мною вийшли й інші люди, ми скооперувалися та виїхали через росію в європейські країни. Я вважаю, що це диво, бо шанс померти або залишитися назавжди у тій в’язниці був великий”, — каже чоловік.
Менше ніж за місяць, у ніч на 29 липня 2022, росіяни влаштували у колонії в Оленівці теракт та вбили українських військовополонених. Серед них більшість — це захисники Маріуполя. Тієї ночі загинули 57 українських військових, ще понад 130 отримали поранення.
Нині чоловік воз’єднався зі своє родиною, проте полон, фізичне та психологічне насилля серйозно нашкодили його здоров’ю. Зараз він лікується та проходить реабілітацію у Німеччині.
Мріяв їздити з донькою по світу, але не за таких умов
Чоловік народився в Маріуполі та навчався у школі №25. Потім вступив до Приазовського державного технічного університету. Має диплом бакалавра і спеціаліста по електротехніці.
“З 16 років я почав працювати. Був і вантажником, і охоронцем, збирав меблі, потім — секретарем, системним адміністратор та інженером. З 2015 по 2022 рік працював проджект менеджером, керівником відділу в IT-компанії. Якщо коротко, то я багатопрофільний спеціаліст”, — розповідає чоловік.
Життя йшло своїм ритмом, але повномасштабне російське вторгення внесло суттєві коректив:
“Кар’єра шла в гору, донечка зростала і я мріяв, що ми з нею подорожуватимемо світом. Це сталося, але за дуже сумних обставин”.
Війну не чекав, але не розгубився
На момент повномасштабного вторгнення рф чоловік був вдома. Першим завдання було врятувати родину.
“Я не очікував на те, що 24 лютого почнеться війна, але був готовий одразу діяти, бо мав досвід евакуації родини з міста в 2014 році. Зранку зателефонував мій друг, який досі знаходиться в російському полоні, й попередив, що на нас напали й потрібно якнайшвидше вивозити родину з Маріуполя. Був розпач, бо часу обмаль, а треба розповісти про біду близьким людям, прийняти рішення, всім зібратися й поїхати до моїх родичів у Запоріжжя. На той момент ми ще не розуміли масштабів того, що трапилось і планували декілька днів просто перечекати у моєї двоюрідної сестри та тітки”, — каже чоловік.
Дві квартири в Маріуполі зруйновані
В Маріуполі у Костянтина була трикімнатна квартира по вулиці Азовстальскій, яку отримав в спадок після смерті бабусі.
“Вона разом з моїм покійним дідусем воювала у Другій світовій, дішла до Берліна й після закінчення війни повернулася у Маріуполь. Іронічно, що її онук зараз живе в Німеччині. Цю квартиру я планував передати в спадок моїй доньці. В мами була двокімнатна квартира на п’ятому поверсі на проспекті Миру. Свого часу мої батьки стояли в черзі як молода родина й отримали її від держави. В обох квартирах був зроблений звичайний ремонт, нічого особливого, але доволі сучасно й, найголовніше, комфортно. Частину робіт виконував сам, а що не міг — наймав людей. Усюди стандартний набір побутової техніки: холодильник, телевізор, пральна машина, водонагрівач, кондиціонер, пара ноутбуків, дуже багато різного інструмента, меблі, пам’ятні речі з подарунками та сувеніри. Тепер це все знищено”, — каже Костянтин Величко.
_____
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
поділитись у соцмережах
Рекомендуємо прочитати
Приватний будинок
“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко
Ріта Сіобко жила в Нью-Йорку на Донеччині. Мала триповерховий дім та продуктово-продовольчі магазини, перший з яких відкрили з чоловіком ще у 1995 році. До початку великої війни бізнес розвивався, а...
читати історіюЦіна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю
Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...
читати історіюБудинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова
Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію
Підприємство
Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”
Заклад охорони здоров'я
“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”
Заклад охорони здоров'я
Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури
Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань
Рекомендуємо прочитати
Приватний будинок
“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко
Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю
Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова
Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію
Підприємство
Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”
Заклад охорони здоров'я
“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”
Заклад охорони здоров'я