Росіяни забрали дім, але не мрію: учасник МастерШеф та двічі переселенець Дмитро Горбачов відновив сімейний бізнес у Дніпрі

Дмитро Горбачов понад десять років працює на професійній кухні. До 2014 року він жив у Горлівці, де його родина мала власний бізнес. Після вимушеного переїзду вони перебралися до Торецька і відновили свою справу. Але повномасштабне вторгнення рф змусило їх залишити і цей новий дім. Тепер вони живуть у Дніпрі й знову починають все спочатку.

Ще з підліткового віку Дмитро мріяв про участь і перемогу на кулінарному шоу МастерШеф. Він дивився всі випуски, набирався досвіду та уявляв себе по той бік екрану. Втрата дому та бізнесу, причому вже двічі, підштовхнули його не зволікати та ризикнути. Тепер Дмитро — учасник 14 сезону шоу.

“Я думав про це понад 10 років. Першу анкету на участь в МастерШеф заповнив ще в Горлівці, коли був дитячий відбір. Але так і не відправив її. Тільки після втечі з Торецька я усвідомив, що треба жити тут і зараз. Якщо знов не подам заявку, то пройде ще 10 років. І тоді це буде лише фантазія”, — розповів Дмитро Горбачов журналісту “Свій Дім”.

У Горлівці залишились п’ять квартир та приватний будинок

Батьки Дмитра заздалегідь планували майбутнє, тому придбали житло для всіх своїх дітей. Нерухомість довелося залишити, а Дмитру, якому тоді було 17 років, місцеві та окупаційна влада натякали, що з Горлівки йому треба тікати. 

“У 2014 році я якраз закінчив 11 клас. ЗНО здавати дома я вже не зміг. Довелося їхати на тестування в інше місто. Після захоплення проросійськими бойовиками Горлівки ми з родиною пів року жили в Бердянську, працювали на березі Азовського моря. Думали, ось повернемося додому, а місто вже вільне. Але все сталося інакше. До Горлівки ми повернулися, проте жити при “новій владі” не змогли, тому що у нас завжди була проукраїнська позиція. Після двох місяців життя в окупації моя мама мене вивезла, бо я не знайшов спільну мову з представниками так званої “днр”. Мені натякнули, що з міста треба тікати. Так я опинився в Торецьку, де жив мій брат, який працював в поліції”, — пригадує він. 

Пізніше приїхали батьки Дмитра та почали відроджувати сімейний бізнес вже в Торецьку. Зібрали усі свої заощадження, придбали кавомашину, випікали та продавали млинці:

“Спочатку все робили на чистому ентузіазмі, але наші млинці швидко здобули популярність. Серед клієнтів було багато військових. Це був наш новий сімейний бізнес: я продавав напої, моя дружина пекла млинці, а батьки займалися закупівлею”.

Поступово Дмитро відкрив у Торецьку два кафе, заклад з доставкою їжі та три фаст-фуди. Його батько мав кафе, а мати — пекарню та магазин.

“Згодом я вирішив масштабувати нашу справу ще й на Луганщину. Приїхав в Сіверськодонецьк, місто мені сподобалося і я одразу обрав місце – біля ТЦ “Джаз”. Це був грудень 2021 року. Ми привезли все обладнання для приготування суші та піци, зробили ремонт приміщення, а поруч моя мама планувала відкрити пекарню. Ми відкрилися 6 лютого 2022 року — це був фурор. Особливо великий попит був на 14 лютого — на день всіх закоханих. Наша радість тривала недовго”, — пригадує він.

Зранку мама сказала: “Сину, почалася велика війна”

“24 лютого я був Сіверськодонецьку. Мене розбудив дзвінок від мами. Вона казала, що почалася велика війна. Просила, щоб я заправив авто. Згодом я почув вибухи, тоді російські окупанти обстріляли аеропорт. Ми з дружиною одразу поїхали в Торецьк”, — розповідає Дніпро. 

Там деякий час було спокійно, але батьки розуміли, що треба перестрахуватися та шукати нове місто для ведення бізнесу. На сімейній нараді обрали Дніпро. Дмитро поїхав туди на “розвідку”, а згодом там з’явилася їхня пекарня. За ці два роки відкрили ще одну — на іншому березі міста. З Торецька вдалося вивезти все обладнання:

“Поки що в нас лише пекарні, без суші, піци тощо, але асортимент великий — понад 200 найменувань. Кожного тижня ми намагаємося чимось здивувати клієнтів і вводимо щось нове. Раніше я зарікався, що не буду працювати з тістом, але свої принципи довелося змінити. Чомусь в мене було багато стереотипів щодо нього. А мама сказала, що тісто “затягує”. Так і сталося”.

Коли звільнять східні області, Дмитро планує повернутися додому та відновити бізнес в тих містах, де його втратив: Горлівці, Торецьку та Сіверськодонецьку.

“Найбільше я люблю готувати хліб і випічку”

Захоплення кулінарією з’явилося у Дмитра ще з 15 років. Стрімка кар’єра кухаря почалася з роботи сушиста. 

“Мені дуже сподобалося. Тоді я усвідомив, що це справа мого життя. Проте профільної освіти в мене немає — я все вивчав сам. Наразі я найбільше люблю готувати хліб і випічку. Але якби ви запитали декілька років тому — то я б сказав, що це м’ясо. Ще раніше — суши й риба. Тобто за 10 років, що я працюю на професійній кухні, мої вподобання постійно змінювалися”, — говорить він. 

В цій професії треба постійно вчитися та вдосконалювати свої навички, каже Дмитро. Є люди, на яких він рівняється:

“Найкращий кухар в Україні — це Оля Мартиновська. Крута людина й спеціалістка. А у світі — француз Седрік Гроле. Є в нас конкуренти і в Дніпрі. Наприклад, дуже гарна пропозиція у мережі випічки “Булочник”, але вони беруть масовістю. А є маленька фірма, яка робить ексклюзивні речі, — це “Булочка-проволучка”. 

Для покращення бізнесу Дмитро використовує досвід та знання, отримані на шоу МастерШеф. Також активно веде соцмережі, де публікує відео про їжу та пекарню. Багато клієнтів приходять з тік ток, де у нього 7 тисяч підписників. 

“Участь у МастерШеф — це безцінний досвід. На кастингу ти йдеш до магазину зі знімальною групою, купуєш продукти, і в тебе 45 хвилин, щоб приготувати смачну страву. Я обрав чилі кон карне. Чому? Це спогади з дитинства, батько її часто робив. Правда він називав це фасоль з м’ясом, але по модному — ось так. Це латиноамериканська кухня. Всі судді, а саме Оля Мартиновська, Ектор Хіменес-Браво та Володимир Ярославський сказали мені “так” і дали білий фартук. Також я розповів їм про своє життя в окупації, про рідну Горлівку та Торецьк. Їх це зачепило”, — розповів Дмитро.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Фото: особистий архів Дмитра, телеканал СТБ, tryohgranka, прокуратура Донецької області

Читайте ще історії двічі переселенців:

Живе на Тернопільщині та розповідає людям про схід і терикони. Історія двічі переселенки Оксани Муравльової

“Спочатку російські окупанти забрали в нас Донецьк, а тепер прийшли за Торецьком”. Історія Вікторії Сакун

 “Війна наздогнала нас двічі. Я зрозуміла, що знову маю вмістити своє життя в одну валізу”. Історія Марини Курапцевої