Відбудова

головна / Відбудова / Запоріжжя

Відбудова
Заклад харчування

Зробили ремонт, завезли меблі, але не встигли відкритися через війну. Молоде подружжя перенесло бізнес з Оріхова до Запоріжжя

Запорізька область , Запорізький район , Запоріжжя / просп. Соборний , 145

Матвій та Олександра Ракашевич-Водяницькі одружилися напередодні вторгнення рф і збиралися відкрити власний заклад в рідному Оріхові. Через вторгнення рф плани довелося змінити. Їхня кав’ярня “Fluffy – японський панкейк” з’явилася вже в Запоріжжі майже через рік — 20 грудня 2022 року. Перші місяці довелося шукати свого клієнта та працювати в збиток. Проте вже зараз родина планує відкриття філіалів в інших містах.

“Ми спеціалізуємося на приготування готуємо та автентичних японських страв. Ця страва схожа на наш млинець, але більше за розміром, вона як суфле. Ще ми робимо онігірі — це щось на кшталт суші, але є певна відмінність — вони іншої форми. По напоях в нас класика японського закладу — бабл-ті. Це кульки з соком, які лопаються. Ще одна фірмова страва — це тапіока. Вона схожа на жувальну гумку, яку варять, а потім заливають карамеллю — фактично це тісто. Робимо ми й десерт панакоту у формі котиків, щоб відповідати корінню назви. Також в асортименті моті власного виробництва. Якщо правильно, то треба казати “моші”. Все це ми брали в інтернеті й переробляли під себе. Також в нас є перша страва — це удон. Якщо до нас приїде японець й скуштує нашу їжу, то 90 зі 100, що йому сподобається”, — розповідає власник закладу Матвій журналісту “Свій Дім”.

Будинок та приміщення закладу в Оріхові розбиті

Подружжя живе в Києві, де здобувають освіту. Власним бізнесом керують на відстані. До Запоріжжя Матвій їздить раз на місяць.

Мені 23 роки й це мій перший бізнес. Сам я працюю в IT, а вчуся на агронома. В нас з дружиною подвійне прізвище, бо вона не хотіла змінювати своє — тому зробили по-модному. Тепер ми — Ракашевич-Водяницькі. Вторгнення рф зустріли в столиці, майже одразу поїхали в рідний Оріхів до батьків, щоб перечекати, але вже згодом довелося евакуюватися на захід України. Після того, як окупантів вигнали з півночі країни, повернулися в Київ. А батькам зняли житло в Запоріжжі”, — говорить Матвій.

Будівля в Оріхові, де подружжя планувало відкрити кав’ярню й вже зробили ремонт та придбали меблі, розбита.

“Це центр міста, вулиця Лесі Українки. Багатоповерховий житловий дім, де вже ніхто не живе. Половина цієї будівлі зруйнована. Вивезти звідти нічого не вдалося”, — додає Олександра, дружина Матвія.

Бізнес подружжя вирішило перенести до Запоріжжя через близькість до Оріхова, адже планують повернутися додому. На користь міста тоді також вплинула вартість низька оренди. Зараз ціна зросла втричі.

“В Оріхів ми обов’язково повернемося. Наша мрія — це заклад в рідному місті, але в іншому форматі через меншу кількість людей. І з більш звичною для місцевих їжею — піцею та українськими першими стравами. Відкрити кав’ярню саме вдома — це вже принциповий момент”, — каже хлопець.

Не змогли поїхати в Японію, тому зробили її маленький куточок в Запоріжжі

Матвій та Олександра одружилися напередодні вторгнення рф, родичі та друзі подарували їм гроші. Подружжя  планувало купити машину та поїхати на відпочинок, але війна змінила плани — ні перше, ні друге реалізувати не вдалося. Тому вони використали ці гроші, додали свої заощадження і весь капітал інвестували в справу, ризикуючи всім.

“Чому саме заклад японської кухні? Тому що дівчина захоплюється тамтешньою культурою. До війни ми дуже хотіли відвідати цю країну. А ще ми любимо поїсти. Також японська кухня дуже нетипова, особливо для України. На це теж був розрахунок — взяти клієнтів новинками. Ми створили кафе в стилі аніме та за 2 роки пройшли довгий шлях. Кожні пів року в нас збільшується попит та продажі. Дружина займається бухгалтерією, тобто на ній всі фінанси, а я виконавець — всі технічні процеси на мені. Ми знаходимося на Соборному проспекті, 145. Площа — 67 квадратів, це десь на 15 відвідувачів одночасно. В нас працює п’ятеро людей, з яких троє — це переселенці з Запорізької області. Хотіли взяти саме земляків, бо вони нас зрозуміють. На роботі в нас діє принцип родини, де ми допомагаємо одне одному”, — говорить підприємець. 

В планах власників — розширенні мережі закладів по Україні. Зараз подружжя веде перемовини щодо приміщення в Києві та планують відкрити філіал в Дніпрі: 

“Наш вектор розвитку на майбутнє — це робити більше перших та других страв, щоб завоювати довіру сімейних клієнтів 35 + років, бо зараз в нас здебільшого молодь”.

Поради від молодих бізнесменів

Матвій та Олександра готувалися відкрити кав’ярню в рідному Оріхові. Вже знайшли місце, зробили ремонт, завезли меблі та обладнання, але всі плани зруйнувало вторгнення рф. Вони знов ризикнули та створили унікальний заклад в Запоріжжі. Після переїзду подружжя зіштовхнулося з багатьма проблемами, вирішення яких коштувало грошей та репутації. 

“Коли я робив ремонт у приміщенні в Запоріжжі, то були влучання в житлові будинки. Я взагалі не вірив, що ми зможемо відкритися. Потім все вийшло доволі непогано й не дуже складно. Єдине, де ми помилилися — це площа. Треба було робити більше. Перші 8 місяців ми працювали в собівартість і лише потім в прибуток. Також на старті в нас була велика проблема  — через те, що продукт був новий, тільки запатентований, а рецепти недопрацьовані й багато страв не були доведені до ідеалу. Ми втратили клієнтів, які вже ніколи до нас не повернуться”

Перша й найголовніша порада  — чітко визначити цільову аудиторію. Ми думали, що це буде сімейне кафе, а в нас лише молодь. Бо люди в такому віці більше готові до експериментів в усьому, в тому числі й в гастрономії. Умовний 40-річний чоловік, який працює на заводі та йде повз закладу, не буде купляти удон, бо він хоче поїсти борщу.

От ми цей момент тоді не врахували, тому на початку була велика проблема з попитом. Витягували лише на оригінальності пропозицій нашого меню. 

“Друга порада — це не здаватися в кризових ситуаціях та завжди шукати вихід. В нас таких було декілька. Перша — це ракети, які летіли на місто в 2022 році, люди просто не виходили на роботу і я взагалі не вірив, що в нас щось вийде. А друга — це коли після трьох місяців з моменту відкриття в нас зовсім не було людей. Тоді допомогла соціальна реклама. Тобто треба постійно шукати потенційних клієнтів на різних майданчиках — ФБ, інстаграм, ЗМІ тощо”, — каже підприємець.

Попри складнощі у веденні власної справи та проблеми на початку наразі Матвій та Олександра впевнено йдуть вперед, планують відкриття філіалів в інших містах та мріють про повернення в рідний Оріхів, де зародилася ідея про бізнес.

Читайте ще: Відбудова по-російськи. Що і як відновила окупаційна влада в захоплених Маріуполі, Сєвєродонецьку та Волновасі?

Олександр Забродін / 21.08.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко

Ріта Сіобко жила в Нью-Йорку на Донеччині. Мала триповерховий дім та продуктово-продовольчі магазини, перший з яких відкрили з чоловіком ще у 1995 році. До початку великої війни бізнес розвивався, а...

читати історію

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію

Підприємство

Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”

Заклад охорони здоров'я

“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Заклад охорони здоров'я

Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури

Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань