Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Багатоповерхівка по вулиці Гостомельське шосе 12/14/16 була однією з перших, яку понад 10 років тому збудували у мальовничому Ірпені. Після повномасштабного нападу рф вона стала щитом й захистила інші будинки, розташовані за нею. Другого березня 2022 року російська авіація скинула на будівлю кілька авіабомб, а під час окупації міста та вуличних боїв вона руйнувалась і горіла. 

Після звільнення Ірпеня саме до цього будинку приїздили високопосадовці, іноземні делегації та туристи. Про щось говорили, робили світлини, але не було чіткого розуміння про його подальшу долю. Вже потім почалися розмови про демонтаж.

Перші удари: Ірпінь під обстрілом

“Казали, що наш дім першим розбомбили, першим і відбудують. Минуло 2 роки, а він так і не з’явився. Ми розуміємо, що це не швидкий процес, але хотіли, щоб з нами комунікували з цього питання. А всюди була тиша. І ми вирішили надати розголосу ситуації та створили сторінку у Фейсбуці про наш розбомблений дім. Серед сусідів були певні побоювання, що якщо ми будемо про це відкрито говорити, то на нас можуть образитись. Але ж ми нікого не хотіли образити, а лише отримати пояснення, що саме відбувається”, — розповіла журналістці “Свій дім” Анастасія Соломатіна. У цьому домі жили її батьки.

Делегація в Ірпені

Фото з офіційних джерел

Як змінилась ситуація наразі та чи зможуть жителі нарешті повернутися додому? Розбирався “Свій дім”.

Життя до вторгнення: заселення та розбудова Ірпеня

Анна Суліма та її родина одними з перших заселились у новобудову. Це був 2013 рік. Коли стало питання — купити “однушку” в Києві без ремонту чи вкластися у будівництво нового дому в Ірпені, то обрали другий варіант. 

До пошуку підійшли відповідально. Знайшли на гугл мапі ділянку, де має бути дім. Подивились, що є навколо: яка річка, які поля. Перед будинком було озеро, за ним видно Бучу та Гостомель. 

“То було прям наше. Ми з чоловіком хотіли жити подалі від великого міста. На етапі будівництва нашого будинку, навколо практично не було жителів. Лише здоровенна лісова зона. Часто згадуємо, як мої батьки казали: “Куди ж ви їдете! Давайте ми вам дамо обід із собою, там же поле і дім стоїть”, — пригадує Анна. 

Анна Суліма

Дівчина каже, що лише згодом дізналися, що цей будинок був другим експериментальним проєктом забудовника, якого вони обрали. Хтось з сусідів вклався прямо у фундамент, коли тільки вирили котлован, а її родина — вже в стіни:

“Якогось глобального плану у забудовника тоді не було. Звели пів дому під №14. Подивились, що залишилось місце і збудували ще одну половину (№12), де ми й купили квартиру. Спочатку планувалось, що на нашому першому поверсі буде офіс забудовника, але плани змінились. З моменту вкладання коштів до заселення минуло півтора року. Навесні 2013 року ми заїхали у нову квартиру. Сам дім як потрійний — це суміщені 12-й, 14-й та 16-й. Тобто вони об’єднані одне з одним, але по документах – це три різні будинки”.

Будинок до війни

Фото: архів мешканців

Анна розповідає, що у самому домі практично не було літніх людей. Переважно молоді родини. І всі діти приблизно одного віку. Якраз здали три будинки поруч і вийшов маленький житловий комплекс. Поряд добудовували ЖК “Ірпінські Липки”. А після 2014 року почалася масова забудова Ірпеня:

“Сусіди познайомилися, здружилися, разом святкували дні народження, Новий рік. Згодом сім’ї збільшувалися, хтось мінявся квартирами з батьками — їхали до Києва, а вони до Ірпеня. Потім з’явилися нові люди, які орендували житло”.

Анна Суліма з рідними. Ірпінь, 2020 рік.

Квартири в домі були різними – і чотирикімнатні, і багаторівневі. На етапі будівництва можна було домовитись із забудовником про перепланування.

“У нашій двокімнатній квартирі був довгий коридор. Наліво — маленька кімната, направо – кухня, а прямо — велика зала. І два балкони”, — каже Анна Суліма.

Вид з вікна. Син Анни Суліми в квартирі, 2021 рік

Відчуття війни: евакуація і наслідки

У початок повномасштабного вторгнення родина Анни не вірила. Мало того, за два тижні до наступу внесли завдаток за дачу біля Києва. Тепер там бувають прильоти й подружжя досі не вирішило це питання:

“24 лютого 2022 року прокинулись від вибухів. Подзвонив брат чоловіка і сказав, що почалася велика війна. Дітям на той момент було 9 і 2 роки. Коли окупанти бомбили Гостомельський аеропорт, ми з вікон бачили, як він горів. Деякі сусіди почали виїжджати вже о 9-й годині ранку. Ми спочатку планували забрати мою маму з Києва, але вона відмовилась від евакуації”.

Наступного дня почали підривати мости. Розуміли, що треба якнайшвидше вивозити дітей. 

“Машин тоді практично не було. Понад дорогою стояли перелякані жінки з дітьми та валізами та чекали якийсь транспорт. Ми дісталися до родичів у Макарів — десь за 10 км від Житомирської траси. А потім почався наступ і тут. Дні за три зникло світло, пропав зв’язок і почалося пекло. Були різні думки. Сиділа і думала від чого я помру? Від сердечного приступу чи від голоду. Запаси їжі закінчувалися. Це потім почали привозити гуманітарку, але ми тоді вже виїхали до знайомих у село, яке знаходиться на кордоні з Молдовою. Це Вінницька область, 500 км від Києва. Тут і живемо зараз”, — пригадує Анна.

Сусіди, які залишилися в Ірпені, рятувалися на цокольному поверсі

“Коли виїжджали з Ірпеня, то в нашому під’їзді залишалась сусідка з двома маленькими дітьми, її чоловік — військовий. В сусідньому — якісь літні люди. На четвертому поверсі — ще один чоловік. Вони рятувалися в сусідньому домі на цокольному поверсі, де були комори. Це те, що я знаю. Але більшість тоді виїхали”, — пригадує Анна.

Після евакуації дівчина весь час намагалася додзвонитись мамі, яка не захотіла залишати Київ. Зловили зв’язок тільки зі старого кнопкового телефону. Дізналися, що 2 березня 2022 року на один з ірпінських будинків ворог скинув бомби:

“Почала набирати тих, хто залишився у місті. Звісно, вони були налякані, ні з ким не хотіли говорити. Я не встигала пояснити, що я  — Аня, сусідка, а вони вже кидали слухавку. Все ж вдалося поговорити з жінкою, яка жила на цокольному поверсі. Вона підтвердила інформацію про руйнування, але конкретно про мою квартиру нічого не сказала, бо було дуже страшно і вони майже не виходили на вулицю”.

Будинок після прильоту

Фото: архів мешканців

Будинок розбомбили, але ми живі

У будинку по Гостомельському шосе жили й батьки Анастасії Соломатіної. Вони довго збирали кошти на цю квартиру. До 2000-го року жили на Донеччині у місті Торез (після декомунізації — Чистякове), яке вже 10 років окуповане. 

На момент старту будівництва довгий час мешкали в Києві та були з тих, хто вкладався саме у фундамент.

“На той момент нам в якомусь сенсі пощастило, бо не стикалися з усіма подіями, які почалися у 2014-му, бо були вже в Києві. Батьки хотіли придбати житло у спокійному місці з чистим повітрям, але неподалік від столиці, бо там жила я з сестрою. Вибір пав саме на Ірпінь. Це було їхнє місце сили, там їм було максимально комфортно. Вони навіть не хотіли їздити до нас, а постійно запрошували до себе”, — розповідає Настя.

Анастасія Соломатіна

Однокімнатна квартира батьків була на 4 поверсі, а під’їзд знаходився посередині всього будинку. У перший день великої війни Анастасія благала їх одразу виїхати до Києва, щоб бути разом. Казали: “Не хвилюйтесь за нас і менше читайте новини, все буде добре”. 

“Зараз ми як реагуємо на небезпеку — почули сирену або сповіщення у смартфонах, і треба ховатися. Тоді такого ще не було, читали все в телеграм-каналах і передавали одне одному телефоном. А у мене батьки літні люди. Їм на той момент було 72 роки, і вони не настільки продвинуті в гаджетах. Тому я все моніторила та писала їм на Вайбер. Якщо не відповідали — одразу дзвонила й казала, щоб ховалися”.

Напередодні трагедії російські окупанти влаштували жахливу ніч для жителів столиці. Анастасія ховалася в коридорі з дитиною та великим собакою:

“Ми в Києві, батьки — в Ірпені. Під ранок я просто заснула і проспала сигнал тривоги о 7:35 ранку. І не попередила їх. Коли прокинулась, то зрозуміла, що запізнилася десь хвилин на 10. Дивлюсь новини, а там вже щось відбувається. На дзвінки ніхто не відповідав. Лише за пів години набрала мама і сказала: “Не хвилюйся. Будинок розбомбили, але ми живі”.

“Я постійно чую, як бомба входить в будинок. Цей звук неможливо забути”

У момент ворожого авіаудару мама Анастасії мила руки в ванній кімнаті, а тато сидів за ноутбуком та читав новини. Дівчина розповідає, що російські окупанти скинули 2 авіабомби — одну з лівої сторони будинку, іншу — з правої. А вони були посередині, тому й врятувалися.

“Вже потім, коли аналізували та розбирали бої навколо Ірпеня, виявилось, що наш винищувач гнав фашистський, а окупанти, щоб швидше летіти скинули бомби на дім. Але була інформація, що наші все ж таки його наздогнали потім, бо знайшли уламки”, — розповідає Настя.

Батьки мало розповідають про цей день, бо пригадувати й досі боляче. Всюди був пил, дим і дуже гучно. Після трагедії родині на деякий час довелося виїхати до Словаччини, щоб трохи нормалізувати стан мами – вона не могла чути гучні звуки та сирену. 

“Єдине, що мама повторювала тоді й каже зараз: “Я постійно чую, як бомба входить в будинок. Цей звук неможливо забути”.

Квартира літнього подружжя горіла після обстрілів, одна кімната майже не ушкоджена, але все знесли разом з будинком. Інша донька змогла потрапити туди до демонтажу й забрала речі, які зв’язували родину з минулими поколіннями. Але татового ноутбука, на якому він читав новини в момент трагедії, вже не було. 

У квартирі батьків до зносу “попрацювали” мародери

“У мами дуже боліло серце за ці нематеріальні речі: фото та біблію, яку дарувала її покійна сестра. Це зв’язок з поколіннями. Ці речі у нас. Залишилося дочекатися квартири, куди їх можна перевезти. Знаєте, у батьків є захисний скептицизм. З одного боку вони кажуть, що “буде вже як буде”. З іншого, звісно, хочуть жити в своєму дому, а не на орендованих квартирах на правах людей, яким сьогодні раді, а завтра – будь ласка, вибачайте”.

Наслідки обстрілів: руйнування та втрата

Після звільнення Ірпеня люди поверталися додому, щоб побачити, що окупанти зробили з їхнім місцем сили. Поїхав і чоловік Анни Суліми. Побачив, що в кухні вся стіна завалилась всередину, а входу в під’їзд зовсім не було. До верхніх поверхів сусіди могли потрапити саме через їхню квартиру — для цього треба було пролізти по всіх розкиданих камінчиках. 

Квартира Анни Суліми після руйнувань

Дім після авіаудару та обстрілів

У період окупації була надія, що дім витримає, не дивлячись на всі пошкодження. Жителі моніторили новини. Бачили, як навколо точилися жорстокі бої. Згодом створили сусідський чат, куди закидали усі новини та фото. Далі були світлини, як дім горить. Потім нове фото – там пожежа десь зверху. Так і жили, вдивляючись у кожен кадр.

Анна змогла потрапити до Ірпеня влітку 2022 року. Здивувалася, коли побачила в квартирі техніку та дитячі речі: 

До/після. Квартира Анни Суліми

“Окупанти до нас не залазили. Дім був розбомблений та в аварійному стані. Напевно боялися опинитися під завалами, бо квартира на першому поверсі. У нас же знесло одну стіну і прямо на виду стояв комп’ютер і монітор. Нічого не вкрали. Це просто диво! А в сусідніх домах вони чинили таке беззаконня — викидали меблі з вікон, трощили побутову техніку. Якийсь диван таскали по всіх поверхах. В одній квартирі знайшли аж 20 матраців, спали там напевно”.

Анна розповідає, що знайшла свої металеві миски, які наскрізь пробили уламки. Жалкує, що не забрала їх з собою, щоб показати мешканцям села, де нині живе. 

“Тут на кордоні з Молдовою люди не розуміють, що таке війна. Ну одна справа, коли ти бачиш це по телевізору, а інша — коли на твій дім летять бомби”, — каже Анна.

Будинок знесли, але поки не відбудували. Яка ситуація зараз?

“Коли російські військові зрозуміли, що не залишаться в Ірпені, то зі злості цокольні поверхи закидали гранатами. Вони здетонували, десь загорілись тільки цоколі, а десь і стояки до самого верху, — каже Анна. — Восени 2022 року дім знесли. Іншого виходу не було. Він був цегляний, стояки обвалилися, згорів дах та всі комунікації”.

Знесений будинок

Фото: архів мешканців

“Після звільнення Київщини всі іноземні делегації, які приїжджали до України, спочатку возили в Ірпінь, потім у Бучу, а далі – в Бородянку. Ці представники були і біля нашого дому. Поряд — ЖК “Ірпінські Липки”. Інший забудовник зробив там офіс, частково зберігся гарний фонтанчик, лавки. Тобто, навіть після активних бойових дій, було видно, що це красива сучасна територія. І була надія, що якщо наші домівки показують на весь світ, то вони не залишаться невідбудованими. Тобто дома були настільки відомими, що коли ми приїжджали забирати речі, нас фотографували, брали інтерв’ю”, — розповідає Анна Суліма.

Мешканці будинку, якого вже немає, живуть у рідних або винаймають житло. Хтось виїхав за кордон, а ті, хто залишився, сподіваються на відбудову. Документи в “Дію” подали — писали листи, збирали підписи, ходили до депутатів. Але конкретної відповіді не було. 

Відчай і активізм місцевих мешканців

“Спочатку нам розповідали, що є донор. Німецький банк надає 3 млн євро на відбудову саме нашого дому. Влада Ірпеня мала б підготувати усі необхідні документи. Це був довгий процес, але врешті-решт у квітні 2023 року була інформація, що влітку почнуть будівництво. Ми розуміли, що донор, є рішення, всі папери зібрані. Навіть в сусідському чаті були повідомлення, що хтось приїжджав на об’єкт, щось заміряв. Але роботи так і не почалися. А далі — листи, дзвінки, візити до депутатів, дзвінки до МОМ. Згодом у міськраді повідомили, що всі папери готові та у вересні 2023 року були передані до Міжнародної організації з міграції. Конкретної відповіді від них ми не отримали”, — розповіла Анастасія Соломатіна.

У лютому 2024 року Настя створила сторінку у Фейсбуці під назвою  Відбудова розбомбленого будинку вул. Гостомельське шосе 12/14/16, щоб привернути увагу до проблеми не відбудови. А також з надією, що скоро ця група стане групою щасливих новин:

“Коли ще не було жодних програм з відбудови, юристи радили збирати будь-які докази, що дім дійсно розбомбили. Тому фотопідтверджень у нас вистачає”.

“Я просто збирала всі кадри та випадково побачила свого тата”

Анастасія випадково знайшла цю світлину у соцмережах. В сірій куртці – її батько

Зусилля з відбудови: бюрократія і сподівання

За кілька днів у сусідський чат написала депутатка міськради й повідомила, що відбудуться громадські слухання за участі Віцепрем’єр-міністерки – міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук. 

“5 березня 2024 року зібралися мешканці дому, які були в Ірпені. По програмі було дві зустрічі. Перша — біля нашого будинку, точніше вже на пустирі. Друга, безпосередньо, в міськраді. Була Віцепрем’єрка, представники Міжнародної організації з міграції, міський голова Олександр Маркушин, його перший заступник Андрій Кравчук, а також представники донора — KFW. Ми поспілкувалися з Іриною Верещук — розповіли, що за 2 роки очікування не маємо жодної адекватної комунікації, нам не вистачає прозорості, щоб розуміти на якому етапі вирішення питання з відбудовою, та у чому затримка, —  розповідає Анастасія. — Виходить, що будинок наш, власність наша, а про його подальшу долю ми не отримуємо інформацію. Пані Ірина запитала про терміни відбудови та чому були такі відстрочки. Представник МОМ пояснив, що деякі квартири в нашому будинку замалі та не відповідають європейським стандартам. Тому домовлялися, що будуть зводити дім згідно нових стандартів, а також хочуть покращити проєкт. Нам повідомили, що затримка була через доопрацювання самого проєкту. Але ми про це дізналися лише в березні 2024 року. А за день до нашої зустрічі вже оголосили тендер”.

Зустріч біля знесеного дому у березні 2024 року

Фото: архів жителів

У травні 2024 року має завершитись тендер 

Після зустрічі мешканцям знесеного будинку пообіцяли, що тендер має завершитись у травні 2024 року. 

“Нам дуже боліло, що з нами не спілкуються. Нині ситуація змінилася. Тепер у сусідському чаті є заступник мера Андрій Кравчук та представник МОМ. Ми отримали необхідні контакти, календарний план. І знову чекаємо. Хочу додати, що після повномасштабного вторгнення рф понад 70% інфраструктури Ірпеня було знищено, але місто реально розбудовується. Тут напевно ще питання, хто саме є донором. По нашому будинку — це Німеччина, там свої закони і вони більш бюрократичні. Наприклад, коли Ірпінь працював з Японією, усі процеси були набагато швидшими. Плюс ще купа дозвільних документів — по проєкту, чи є нюанси з землею, архітектурні особливості і т.д.”, — розповідає Анастасія.

4 березня 2024 року тендер на будівництво будинку на Гостомельському шосе 12/14/16 нарешті оголошено:

• Пропозиції щодо тендеру приймаються до 10 травня 2024 року.
• Учасники тендеру мають брати участь в обов’язковому ознайомчому візиті на місЦі дзвінок то виконання робіт.
• Аналіз наданих пропозицій та вибір забудовника має завершитись до кінця липня — початку серпня 2024 року.
• Очікується, що об’єкт буде зданий до кінця серпня 2026 року.

“По вулиці Гостомельське шосе, 12 збудують нову девʼятиповерхівку на 78 квартир. Будинок планують  звести протягом 1,5 року – орієнтовно до кінця серпня 2026 року”, — повідомив голова Київської ОДА Руслан Кравченко. 

До великої війни на цьому місці була багатоповерхівка

Фото: архів мешканців

“Представники міської влади заявили, що розподіл квартир буде проводитися паритетно. Ірина Верещук відмітила, що потрібно створити початкові рамкові рішення розподілу майна. Перший заступник Ірпінського міського голови Кравчук Андрій, зазначив, що міськрада зі свого боку разом із постраждалими мешканцями вже може розпочати процес обговорення та створити рамкове рішення щодо розподілу квартир”, — розповіла Анастасія Соломатіна. 

Мешканка дому Анна Суліма говорить, що деякі сусідні будинки вже відновили і навіть з частковим ремонтом:

“Якщо наш дім 3 роки будували, то навряд чи його відбудують за пів року. Це неможливо. Оскільки кошти на відбудову виділяє німецький банк, там багато нових стандартів. Ми розуміємо, що швидко це не буде, але з нетерпінням чекаємо того дня, коли знов побачимо свій дім. Оновлений, але такий рідний”.

“Нам не потрібні житлові сертифікати. Хочемо жити у своєму відбудованому домі”

В Ірпені було багато мешканців з Донецької та Луганської областей, які переїхали сюди після подій 2014 року. 

“Моя подруга працювала в офісі забудовника, і розповідала, що з 2015 по 2020 роки спостерігався бум продажів квартир, в які заселялися люди зі сходу країни. Вони економили на всьому, вкладалися в це житло, а тепер залишилися ні з чим”, — розповідає Анна Суліма. 

Не дивлячись на трагедію, мешканці Ірпеня хочуть жити на тому ж місці, що й раніше. Там ліс, свіже повітря та водойми. Кажуть, що після Києва, де все несеться з шаленою швидкістю, потрапляють в спокійну, але атмосферну історію.

Територія біля будинків в мирні часи

Фото: Анна Суліма

“Коли в квітні 2023 року я йшла Ірпенем — там було багато слідів війни. Наприклад, побита вибухами бруківка. Тоді ще стояли розбиті авто, посічені паркани. Але все одно відчувалося, що місто охайне — такий собі доглянутий райський куточок”, — пригадує Анастасія Соломатіна.

У березні 2024 року мешканці будинку нарешті отримати інформацію по відбудові та графіки робіт. 

“Дуже сподіваємось, що ці зустрічі — це початок прозорої, постійної взаємодії з нами. Ми вдячні уряду Німеччини за підтримку та всім, хто працює над цією важливою ініціативою”, — каже Анастасія. 

“Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win”

Читайте ще: Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців