“Маю відчуття, що воюю все життя — або на фронті, або за можливість жити й працювати”. Історія Юрія Кушніра, підприємця з Луганщини
Підприємство
Через війну Юрій Кушнір із Луганщини вже тричі починав життя заново. Втративши дім і бізнес в Алчевську, а потім під Старобільськом, він переїхав на Полтавщину, де відновив господарство: вирощує полуницю, овочі, смородину, лохину та малину. Також придбав дім, а у майбутньому планує висадити помідори та огірки.
“У мене відчуття, що я майже все життя воюю — або на фронті, або за можливість нормально працювати й жити”, — розповів чоловік журналісту платформи “Свій дім”.
Юрій Кушнір на фермі на Полтавщині
Фото: власний архів підприємця
Бойовики оголосили на мене полювання
До подій 2014 року Юрій жив в Алчевську. Спочатку працював фотографом, а згодом – на металургійному підприємстві. Також займався громадською діяльністю, зокрема був головою місцевої спілки підприємців та депутатом міськради.
“Я постійно боровся з діями влади щодо тиску на малий бізнес. Через це у мене постійно виникали проблеми. Довелося навіть звільнитися з меткомбінату “за згодою сторін”. Як виявилося, це були дитячі проблеми, а справжні чекали попереду”, — розповідає він.
Після захоплення міста проросійськими бойовиками у 2014 році Юрію з його проукраїнськими поглядами стало небезпечно там залишатися:
“Я та інші свідомі громадяни опинилися в чорному списку. Особливо, коли 4 травня ми з друзями зірвали з Алчевської міської ради прапор та званої “лнр” та повернули синьо-жовтий стяг. Це навіть зафільмували та виклали в YouTube. Після цього бойовики фактично оголосили на нас полювання. Мені пощастило, адже знайомий з силових структур, який не зрадив нашу державу, попередив, що проти нас готується ціла каральна операція й наші справи кепські, тому треба негайно виїжджати з міста”.
Чоловік таємно виїхав з Алчевська та долучився до ЗСУ, брав участь в АТО/ООС:
“Мої друзі, Юрій та Микола, виїхали 5 травня, а я — на день пізніше. Поїхав за ними до Старобільська, а потім опинився в батальйоні територіальної оборони “Айдар””.
Окрім воєнної справи Юрій готував їжу для бійців. Тоді й отримав псевдо “Старшина”, яке збереглося й до сьогодні, хоч офіційно він вже не на службі.
Юрій Кушнір на військовій службі
Фото: власний архів підприємця
Сімейне фермерське господарство
Підрозділ, де служив Юрій, дислокувався в селі Половинкине. Саме там чоловік познайомився зі своєю дружиною Світланою. Вони разом служили в “Айдарі” декілька років. Жінка звільнилася зі служби восени 2017 року, а чоловік — навесні 2019-го.
“Мені повертатися було нікуди, а Світлана родом зі Старобільщини. Тому тут в старій бабусиній хаті у Половинкиному й оселилися. Ми люди працьовиті, хазяйновиті. Сидіти просто без діла не могли. Так виникло наше сімейне фермерське господарство”, — згадує чоловік.
Землі у подружжя було небагато, лише півгектара, тому одразу розробили план її максимально ефективного використання:
“Усі місцеві фермери вирощували картоплю, зерно, кукурудзу, соняшник. Це була вже зайнята ніша, тому я вирішив зробити ставку на полуницю. Я вивчив ринок, майже всі у селі мали теплиці, а вирощені помідори, перець та огірки тощо возили на продаж до Сіверськодонецька. Я усвідомив, що в регіоні майже немає конкурентів. А далі я поїздив по Україні, подивився технології, поспілкувався з людьми, вивчив сорти й почав розвивати бізнес”.
Так з’явився “Полуничний рай”, а у 2019-му підприємець виграв грант від USAID. За рік американці приїжджали на ферму, куштували вирощену полуницю, а згодом обіцяли підтримати бізнес не тільки грошима, а й технікою.
“18 лютого 2022 року представники USAID повідомили, що за два-три дні привезуть мені всю техніку – це обладнання на майже 40 тисяч доларів. У мене якраз був ювілей – 60 років, я чекав на багатьох гостей з числа побратимів та родичів, тому попросив привезти все це наприкінці місяця. Як ви розумієте, отримати нічого вже не вдалося, а замість сапки знову довелося брати до рук зброю”, — поділився спогадами Юрій.
Знову на захисті Батьківщини
У перший день повномасштабного вторгнення Юрій пішов боронити Україну від окупантів:
“Того злощасного ранку мені не спалося, я прокинувся о пів на п’яту ранку, заварив чаю і почув, що поблизу Половинкиного почала працювати наша ППО. А потім ввімкнув телевізор й дізнався, що тепер росіяни скинули маски й пішли на нас у відкриту. Здивування в мене не було. Дружина теж вже не спала, ми чули все більше вибухів. У перший день в селі вже були жертви —- ворожий постріл вбив місцевого жителя”.
Вже на початку березня армія рф була в Старобільську, тому Юрію з дружиною довелося покинули село.
“Ми зв’язалися з побратимами та великою групою у 60-70 людей дісталися Сіверськодонецька, де отримали багато зброї. Звідти вже частина добровольців поїхала до Дніпра, а інші — до Києва. Так ми з дружиною у складі тероборони Дніпра опинилися біля Синельникового та Покровського на Дніпропетровщині”.
За словами Юрія, чогось кардинально нового у 2022-му на фронті у порівнянні з 2014-м чоловік не помітив.
“Змінилися лише масштаби, але коли ти на нулі, то ти не бачиш картинку загалом. У тебе є твій певний відрізок фронту й усе. Потужніше стала працювати артилерія, її стало значно більше. Ну і згодом додалися дрони, які під час АТО/ООС були рідкістю”, — каже він.
Під час служби Юрій встиг побути на різних посадах: від головного сержанта роти до водія евакуаційної машини, де перевозив не тільки військовослужбовців, а й боєкомплект та харчі. Зрештою, коли чоловікові виповнився 61 рік, його демобілізували.
“Я хотів продовжити контракт ще на рік, однак не пройшов ВЛК за станом здоров’я. Сказали: “Відпочивайте, ви своє Батьківщині вже віддали”. Ми обговорили все з дружиною, яка теж служила, й вирішили, що так буде краще, і що мені треба зайнятися налагодженням тилу для нас обох. Адже тепер і вона безхатько, все майно в окупації. Повертатися нам нікуди”.
Відновлення бізнесу на Полтавщині
Юрій вирішив відновити бізнес з вирощування полуниці у Полтавській області. Допомогли з цим й міжнародні партнери — грант від 2022 року чоловік отримав вже на Полтавщині. Зокрема американці надали чоловікові трактор та причіп до нього, ємність для води та помпу, фрезу для розпушування грунту.
“Я передивився близько тридцяти будинків в різних областях центральної України. Обрав Решетилівську громаду на Полтавщині, земля тут плодюча, а саме село Лобачі розташоване за 300 м від траси, тож легко їздити у Київ, Дніпро, Харків, Полтаву для реалізації товару. Будинок, який ми придбали, був не в дуже гарному стан, тому я повністю його відремонтував. Потім звів першу теплицю під розплідник та запустив котел для обігріву. Хочу, щоб коли дружина звільниться зі служби, вона приїхала на все готове”, — розповідає чоловік.
Одна з теплиць Юрія Кушніра
Фото: власний архів підприємця
Наразі Юрій має земельну ділянку у півгектара та планує встановити ще чотири теплиці та вирощувати італійську полуницю.
“Ці сорти дуже стійкі до хвороб, а сама ягода має чудові смакові якості. Перший врожай зібрав вже цього літа. Невеликий, проте непоганий. Село тут маленьке, майже 500 людей, коли вони побачили, що я тут бізнес будую, то почали ходити до мене в гості й пропонувати свої послуги. Тому на сезон для збору врожаю вже найняв місцевих та орендував ще півгектара землі”.
У 2026 році Юрій планує розширити бізнес та окрім полуниці посадити огірки та 16 сортів помідорів.Також вже почав вирощувати смородину, лохину та малину — поки що не для продажу.
Окрім бізнесу, Юрій займається волонтерством і допомагає колишнім побратимам та рідним — возить продукти та ділиться вирощеними овочами та фруктами.
“Автомата в мене вже немає, на передову не піду. Але допомагати треба”, — каже він.
Після перемоги та звільнення Луганщини ані Юрій, ані його дружина повертатися додому не планують.
“Ми виграємо війну, я в цьому впевнений. Проте росія нікуди не дінеться, а там — кордон. Втратити все ще раз я точно не хочу, не в такому віці. Тому наш дім тепер тут”.
Читайте ще: