Відбудова

головна / Відбудова

Відбудова
Житло

Люди жили у сирому погребі, а тепер мають домівку. Як фотопроєкт “Дах” допоміг зібрати кошти на відбудову

Чернігівська область , Чернігівський район

До великої війни Андрій Олексієнко працював фотографом. Понад десять років знімав весілля, щасливі родини та не міг уявити, що колись доведеться фільмувати воєнні злочини росії й відбудовувати пошкоджені обстрілами домівки.

Після звільнення Чернігова від окупантів Андрій створив близько 20 фотоісторій людей, чиє житло перетворилось на руїни. Ці щемливі кадри біля понівечених війною домівок стали основою благодійного фотопроєкту “Дах”, який допоміг зібрати частину коштів на відновлення.

Як з’явився БФ “Дах-Чернігів”, в яких країнах проходили фотовиставки, і де зараз живуть люди, які потрапили в об’єктив фотографа, пан Андрій розповів журналістці “Свій дім”.  

Відправив родину за кордон і почав допомагати людям

З Чернігова сім’я Андрія Олексієнко виїхала на початку березня 2022 року. Чоловік залишився у Львові й почав волонтерити у Червоному Хресті. Коли росіян вигнали з Чернігова, повернувся додому, побачив розруху й зрозумів, що хоче робити щось корисне для міста та його мешканців: 

“Мені написала наша громадська активістка Анна Гальперіна, яка організовувала багато благодійних заходів ще до війни. Запропонувала зняти кілька фотоісторій про людей, які втратили житло. Тоді вона з дітьми була в Італії. Хотіла проводити там виставки, розповідати, що сталося в Україні й таким чином залучати кошти на відбудову”.

Вмовляти Андрія не довелося. Він взяв фотоапарат й поїхав у мікрорайон Чернігова – Бобровиця та у передмістя – село Новоселівка, сторона, звідки заходили російські війська і саме тут постраждало найбільше домогосподарств.

“Я фотографував, записував відео, де люди розповідали жахливі історії. Це робилось для того, щоб залучити кошти й допомогти їм. Тоді багато хто викладав світлини руйнувань у соцмережах, вони набирали лайки, але користі від того не бачив. Я розглядав різні варіанти — збирати гроші просто на картку. Ну, якось не серйозно. “Притулитись” до якоїсь організації? Не кожен схоче, щоб хтось чужий цим займався. На щастя, у мене є знайомий нотаріус, який підготував пакет документів й допоміг зареєструвати благодійний фонд БФ “Дах-Чернігів” \ CO “Dakh-Chernihiv”, який є логічним продовженням фотопроєкту. Коли в мене вже були реквізити я почав викладати світлини й пропонувати за можливістю перераховувати гроші саме на рахунки БФ”, — розповів Андрій.

Збирали гроші та розвивали волонтерство

На перші пожертви від мешканців Чернігова фонд придбав для одних з постраждалих кілька палет газоблоку, що коштували близько 25 тисяч грн. Тоді здавалось, що це колосальна сума.
Окрім збору коштів на рахунок БФ “Дах-Чернігів” почали розвивати тему волонтерства разом з Андрієм Галюгою, Валентином Бобирем та іншими добровольцями.

“На початку серпня 2022 року заснували Громадську організацію “Об’єднання добровольців “Бо Можемо!”. Люди бачили, що ми працюємо, не стоїмо на місці. Тому перші серйозні фінансові надходження були від німецького фонду, на які ми придбали багато інструменту. До нас почали приходити волонтери. Минулого року їх було більше, нині це близько 20 постійних,” — розповів Андрій.

Фотограф зафільмував достатньо історій, щоб показати масштаби трагедії та залучати кошти. Робити це далі, заради лайків, не бачив сенсу. 

Натомість замість фотоапарата взяв у руки молоток, шуруповерт і почав допомагати з відбудовою:

“Я розумів, що волонтери вже є, але їх ніколи не буває багато. І коли ми про них кажемо, то найменше хочеться, щоб розмова йшла про якогось лідера. Кожен волонтер — сам по собі лідер. Це люди, які допомагають добровільно й безкорисно”.

“Шоковий стан, з якого деякі люди й досі не вийшли”

Коли Андрій знімав фотоісторії, люди реагували по-різному. Вони були у шоковому стані. Деякі з нього й досі не вийшли. 

Я одразу розповідав для чого хочу зробити фото. Зазвичай люди ділилися пережитим. Деякі відмовлялися. Казали: “Вже приїжджали десятки іноземних журналістів. А який толк з того? Тому не треба нас знімати!”, — пригадує Андрій.

Фотовиставка, ініційована Анною Гальпериною, проходила в Італії. Також на Андрія вийшли представники Німеччині та Австрії й запропонували влаштувати захід і там. Це був креативний формат — світлини друкували на камені: 

Люди відгукувались, тому що горе воно скрізь горе. Вони співчували, але економічні проблеми настали скрізь і за рік з-за кордону вдалось залучити  близько 40 тисяч євро. Коли сплачуєш рахунки за будівельні матеріали, то ці кошти дуже швидко витрачаються”. 

Будинок замість свинарника та сараю

Поблизу Чернігова у Трисвятській Слободі мешкала родина, яка мала гарний дім та велике господарство. Тримали кіз, корів, коней. На момент повномасштабного нападу рф дідусю було 83 роки, його дружині — близько 75. 

“Видно, що вони все життя “вкалували” на землі. Не так, що наймали робітників, а все тягли на собі. Після російських обстрілів їхній будинок загорівся. Коли подружжя вибігало з дому, на них вже горів одяг. Пан Григорій розповідав, що вогонь знищив усі заощадження, нічого не залишилось. Це такі люди, яких не змусиш піти з рідної землю, відтак до літа жили у сирому погребі”, — розповів Андрій.

Господар оселі сам намагався відбудувати літню кухню, щоб дружині було де готувати. Брав “кравчучку” та збирав камінь, цеглу, які люди викидали. Потім сам, у такому поважному віці, мурував стіни.  

Завдяки благодійним внескам та чернігівським волонтерам (Дах-Чернігів спільно з “Бо Можемо”) вдалося переробити у житлове приміщення великий сарай, де вони до війни тримали кіз:

“Він був 6х6 метрів. І там вціліли стіни. Ми допомогли накрити дах, вставили  вікна, зробили зовнішнє утеплення. А цьогоріч звели невелику добудову. Там поставили дров’яний котел й провели опалення по будинку. Тобто люди вже в теплі”.  

Відновлення з нуля, щоб постраждалі змогли звернутись до фондів

Нині у відношенні потерпілих від російської агресії відбувається дуже несправедлива політика. І стосується вона насамперед тих, у кого житло не пошкоджене, а знищене. Ось на пошкоджені домівки всякі міжнародні фонди готові надати гроші та матеріали. А тим, хто зовсім залишився без житла кажуть: “Чекайте, після війни будуть репарації”. Так і сидять на своїх згарищах й дивляться, як відбудовуються сусіди. Це звичайно й психологічно важко”, — каже волонтер.

Для родини Антоніни з Новоселівки біля Чернігова, житло якої вигоріло вщент, волонтери збудували стіни та зробили стропильну частину. Після чого один з фондів пообіцяв накрити дах:    

“Стіни звели з нуля. Причому брали проєкт їхнього дому й будували все так, як було. І коли вже стоять стіни й скоро буде дах, то можна звертатись до інших”. 

“Хтось просить матеріали. Комусь потрібні додаткові руки”

“Просто дати постраждалим людям матеріал, то найлегше”, — каже пан Андрій.

Його ще треба якось застосувати. Тому волонтери фактично зранку до вечора, а влітку й до ночі, йдуть на об’єкти. Роботи там щонайменше на пів року, а можливостей фонду не так багато”.

Родина Тетяни Литвиненко з села Новоселівка  — одна з тих, про кого Андрій знімав фотоісторію. Під час російських обстрілів їм довелося тікати якомога далі від будинків до лісу та річки, а згодом переїхати до родичів. Великий будинок згорів після ворожих обстрілів. Їм кілька разів пропонували допомогу, але відмовлялись. Соромились, бо ніколи нічого не просили й звикли розраховувати на свої сили: 

“Час іде. Я дивлюся, що вони потихеньку щось роблять. Але руйнування занадто серйозні. Вже просто прийшов й сказав, що буду допомагати. Вони якраз там мембрану крили. Покликав волонтерів. Хлопці приїхали, накрили дах металопрофілем. Потім почали внутрішні роботи. Торік не встигли все закінчити, але тепер замість літньої кухні у них вже двоповерховий будиночок загальною площею десь 60 квадратів. Ми його утеплили й людям є, де зимувати”.

Про руйнування свого будинку жінка дізналася від сусідів, які подзвонили і сказали: “Таню, горить ваша хата”. До останнього надіялись, що вціліє хоча б одна кімната. 

“Коли повернулися, побачили згарище. Це був жах. Але знали, що треба хоч щось відбудувати. Не все ж життя по людях ходити!, — розповідає Тетяна. — Кожного дня розбирали завали. Після обстрілу та пожежі, цегла розсипалася в руках. На місці літньої кухні звели новий будинок. Разом зі знайомими почали виганяти стіни. Коли дійшли до даху — допоміг Андрій з іншими волонтерами. Якби не вони, у нас би другого поверху не було. Ми планували зробити хоча б одну кімнату. Свій великий дім поки не чіпали, там понад 100 квадратів і потрібні мільйони, щоб його відновити”.

Реквізити фонду для допомоги мешканцям Чернігова, які втратили житло внаслідок військової агресії рф:

Читайте ще: Окупанти знищили, волонтери— відбудували. Житло для трьох родин з Херсонщини

Юлія Ступка / 20.11.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

У березні 2022 року російські військові знищили Рубіжанську панчішну мануфактуру. Внаслідок ракетних обстрілів згоріло все обладнання, сировина та продукція, а приміщення зазнали непоправних руйнувань. Співвласники фабрики Олег і Геннадій Місюренки...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко

Приватний будинок

“Якби була компенсація, то купили би дім у Смілі. Бахмут знищили — про це знає весь світ”. Історія Людмили Щербакової