Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Бахмут

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Чоловік зробив мені пропозицію до початку вторгнення. Одружилися дистанційно вже у 2022 році, але житла в нас більше немає”. Історія Юлії Муханової

Донецька область , Бахмутський район , Бахмут / Тімірязєва , 42

Про напад росіян Юлія Муханова з Бахмута знала заздалегідь, адже чоловік-військовий попереджав, що окупанти щось готують. Впродовж пів року дівчина залишалася в місті, але зрештою виїхала до Дніпра, де продовжує працювати вчителькою української мови, але вже в місцевій школі. 

Чоловік-військовий одним з першим прийняв ворожий удар

Після початку вторгнення рф Юлія найбільше переживала за чоловіка, який служив у ЗСУ та знаходився на одному з найгарячіших напрямків фронту. 

“24 лютого 2022 року мене розбудив телефонний дзвінок подруги, яка крізь сльози сказала, що почалася війна. Я морально була готова. Чоловік попереджав, що росіяни щось готують, але щоб такого масштабу й по всій території України — не вірила. Перед цим я дві ночі не спала, бо він був в Мар’їнці, де напередодні вже почалися масові обстріли. В мене була паніка, бо я переживала, як там будуть наші хлопці, якщо росіяни задіють всю свою техніку — танки та літаки. Чоловік сказав, що все під контролем, а я заспокоїла себе, що Бахмут доволі далеко, тому перейматися не варто”, — розповіла Юлія Муханова журналісту Свій Дім.

Так продовжувалося майже пів року, відволіктися від війни дівчині допомогла робота в школі, бо вже почалося дистанційне навчання.

“Чоловік отримав поранення, пройшов лікування та на місяць приїхав додому, мені стало трохи спокійніше. Зрештою командир дав йому тиждень на евакуацію родини з міста й сказав, що це остання можливість, тому вибору не було. Тоді ми зібрали мінімум речей, всіх своїх собак та виїхали в Дніпро. Найбільше переживала моя мама. Вона все вірила, що навесні ми повернемося садити город”.

В Бахмуті знищені 2 будинки

Юлія Муханова —  корінна бахмутянка. В місті в них з батьками було два будинки по вулиці Тімірязєва. Незадовго до вторгнення рф чоловік дівчини зробив їй пропозицію, а одружилися вони вже навесні 2022 роки, коли він після поранення був у шпиталі у Трускавці. Зробити це довелося дистанційно. 

“В нас були одноповерхові будинки, перший — у власності батьків, а другий наш з чоловіком. Він дістався від родичів. Там 80 квадратів. Ми тільки почали облаштовувати там сімейний добробут. Ремонт робили поступово, але в цілому все там було для комфортного життя. Планували поміняти вікна, нам їх привезли 24 лютого 2022 року. Ми їх так й не вставили, вже було не до того. Також був город на 10 соток десь, де ми розбили сад: яблуні, черешні та хвоя. Перед вікнами висадили троянди, їхнє цвітіння побачили лише один раз — влітку 2021 року”, — каже дівчина. 

Про повернення до рідного Бахмута Юлія не думає. З ним пов’язані минулі спогади, які не дадуть рухатися у майбутнє. У разі звільнення міста та його відбудови дівчина хотіла б хоча б ще раз побачити свій дім.

Я б поїхала подивитися, але думаю, що це розіб’є мені душу. Як там знаходитися, як повертатися — відповіді немає. Місто таким як раніше точно не буде. Стільки горя, стільки смертей побачила ця земля, що лікуватися їй треба довгі роки. Ми обнулилися, тепер починаємо інше життя з новими речами, людьми, містом та середовищем”, — говорить дівчина.

Любов до України перейшла у спадок

Юлія Муханова побачила російську окупацію ще в 2014 році, коли місто недовго контролювали підтримувані росією сепаратисти. Тоді, згадує дівчина, бойовики дуже активно відстежували будь-які прояви українськості.

Я — вчителька української мови та літератури. У сфері освіти почала працювати з 2014 року, тобто вже маю десятиліття стажу. Спочатку була в рідній 12 школі на посаді педагога-організатора, а потім влаштувалася в інший заклад вже за фахом. Невдовзі я побачила всі дива ”руського міру”. Це просто жах якийсь. Тоді були випускні свята якраз, ми не могли увімкнути українську музику. Ми сховали всю українську символіку, бо бойовики ходили неадекватні усюди з автоматами й перевіряли, щоб не дай Боже було щось про Україну. В мене тоді був протест. Я під одягом носила синьо-жовту стрічку, бо я народилася в Україні, я люблю ці кольори. Це все те, чому мене навчила бабуся та мама. Це моя душа”, — розповідає дівчина.

Юлія каже, що головна причина нападу рф — це ненависть до України через нашу працьовитість, відважність та бажання свободи.

“Подивіться на наших хлопців-захисників. Їх менше, техніки не так багато, але вони тримаються — козацький дух незламний”.

Нині дівчина збирає гроші підрозділу чоловіка на генератори. Допомогти військовим можна за реквізитами: 5375411218398910 (Муханова Ю)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Батьківська хата в Бахмуті зруйнована, а самого міста більше не існує”. Історія Дениса Колісниченка

Олександр Забродін / 08.05.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...

читати історію

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Пусті вікна, крізь які чорніють вигорілі квартири. Обвалені панелі будівель, ніби зруйновані карточні будиночки. Вулиці, які проросли бур’янами. Саме так виглядала Північна Салтівка після першого року російських обстрілів. Цей мікрорайон...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію

Підприємство

Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”

Заклад охорони здоров'я

“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Заклад охорони здоров'я

Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури

Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань

Відбудова по-російськи. Що і як відновила окупаційна влада в захоплених Маріуполі, Сєвєродонецьку та Волновасі?