Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли

Історії, які ви нам розповіли
Житло

Замість затишної квартири — тісна кімната на трьох. Як живуть у модульних містечках українці, чиє житло знищила росія

Київська область , Бучанський район

39-річна Олена живе недалеко від руїн власного будинку, пані Валентина змушена тіснитися в одній кімнаті із сином, невісткою та онуком, а Ольгу зі Слов’янську врятувала робота комендантом у Бучі.

Всіх цих людей об’єднує те, що вони змушені жити у модульних містечках, бо війна знищила їхні оселі. Як ведуть побут, вживаються із сусідами та що планують на найближче майбутнє мешканці таких прихистків?

«Не хочеться провести роки життя в пластиковому контейнері»

У Горенці, що знаходиться в передмісті Києва, в лютому-березні минулого року точилися важкі бої за столицю. Тож колись затишне і зелене селище зараз справляє гнітюче враження: на центральних вулицях майже не залишилось вцілілих будівель, дороги розбиті, металеві паркани з написами «Є люди!» – в дірках від куль та снарядів. Багато місцевих мешканців втратили житло, тож для них у грудні минулого року за сприяння уряду Польщі було відкрито модульне містечко.

39-річна Олена проживає тут з сином-підлітком. Їхній колишній будинок знаходиться зовсім недалеко – точніше те, що від цього будинку залишилось.

Будинок, в якому жила Олена

«В березні в нього не раз потрапляли ворожі снаряди. Кілька разів займалася сильна пожежа, декілька квартир вигоріло вщент. В нас, слава богу, лише повибивало вікна, тож ми змушені були затягнути їх плівкою та жити далі. А що робити? Виїхати було неможливо, тож півтора місяця прожили в окупації», – згадує Олена.

Після деокупації Київщині, коли зʼявилася змога поїхати, вона з сином попрямувала до куми на Житомирщину. Повернулися восени, три місяці бідували без електрики та води, а потім переїхали до модульного містечка. Взяли із собою лише найнеобхідніші речі, а за рештою – наприклад, одягом – періодично навідуються до будинку. Олена каже, мародерів тут помічено не було.

«Я памʼятаю свої перші враження, коли тільки зайшла до будиночка – боже, тут тепло! Є світло! Вода! Це мені здавалося розкішшю. Але люди, знаєте, по-різному реагували. Хтось звик жити у хоромах на 120 «квадратів», то для тих, звісно, це не будинки, а коробки для взуття. Наше містечко невелике: воно складається з двох секцій, в кожній по 22 кімнати. В окремому модулі розміщена кухня та санвузол. Техніка вся нова, працює без нарікань. Взимку, щоправда, було холодно, бо кімнати опалюються електрообігрівачами, а коли відключали світло, то будиночки відразу хололи, бо зроблені з пластику. Потім привезли генератори, і проблема вирішилась».

У цьому модульному містечку Олена живе із сином-підлітком

Олена розповідає, що із сусідами вони живуть дружно – багатьох знала ще до вимушеного співіснування в модулях. Інколи, звичайно, виникають якісь непорозуміння, але вони їх швидко вирішують. Коли мова заходить про майбутнє, оптимізму в Олени помітно меншає. 

«Не знаю, що буде далі. Кажуть, наші будинки відновленню не підлягають, тож їх будуть зносити. Я подала заявку на відшкодування. Але коли то буде? В країні війна, і я розумію, що всі питання – вже після перемоги. Але ж не хочеться провести роки життя в пластиковому контейнері».

«Дуже хочу, щоби війна швидше скінчилась, син знайшов роботу та зміг побудувати новий будинок»

Про містечко Буча, яке до початку повномасштабного вторгнення було маловідомим, зараз знає кожен українець. Саме тут рашисти коїли свої страшні злочини, понад місяць тримаючи місцеве населення у заручниках. Багато хто втратив житло, тож у Бучі модульні містечка зʼявилися одними з перших на Київщині. Теж польські, про що свідчить великий прапор дружньої країни та напис «Polska Pomoc».

Одна із таких локацій була відкрита влітку 2022 року. Вона розрахована на 352 людини. Це місце і дійсно нагадує невелике містечко: територія огороджена парканом, між модулями облаштовані зони відпочинку. Всередині будинки схожі на європейський студентський гуртожиток. Кожна секція – це довгий коридор, по обидва боки якого кімнати, посередині велика кухня та кімната для дозвілля, на початку і в кінці коридору – душові й туалети. Житлові кімнати, звичайно, невеликі, але повністю мебльовані: ліжка, шафи, стільці, полички.

Пані Валентина живе в одній з кімнат із сином, невісткою та онуком. До 24 лютого минулого роки вони разом мешкали у власному будинку, але вже на третій день туди прилетів снаряд. 

«Будинок був деревʼяний, тож згоріло все за лічені хвилини. Встигли винести тільки себе, деякі речі та документи. Ми переночували у сусідів, а вже наступного дня змогли виїхати. Повернулися влітку, отримали ордер на оце житло. Маленьке, тіснувате, кімната – 15 кв. м. Але все одно краще, ніж у чужих людей або в шалаші. Тут є кухня, їдальня, багато сучасної техніки. Навіть мультиварки нам привезли. Ми живемо, як одна родина. Готуємо разом, ділимося між собою. Намагаємося разом підтримувати чистоту, складаємо графіки прибирань. Якщо щось зламалося – скидаємося на «общак». Дуже допомагають волонтери, вони часто приїжджають та привозять продукти, посуд, постільну білизну, різні гігієнічні засоби. Також міська рада допомагає купляти нам все необхідне. Єдине, чого не вистачає, – це місць для зберігання. Одна шафа на кімнату, декілька полиць лише. А, наприклад, зимові речі займають багато місця».

Пані Валентина з Бучі

Більшість часу пані Валентина проводить на кухні, бо любить готувати та теревенити із сусідками. Іноді дивиться телевізор у кімнаті відпочинку – там встановлена велика плазма, є Wi-Fi, книжки. На питання про майбутнє на очах її починають бриніти сльози. 

«Дуже хочу, щоби війна швидше скінчилась, син знайшов роботу та зміг побудувати новий будинок! Я вірю, що він зможе. Але ж для цього не один рік потрібен… А доживати свій вік тут не хочеться, якщо чесно… »

«Мені тут подобається, ми живемо, як одна родина»

Ще одне модульне містечко Бучі розташоване на задньому подвірʼї школи №3. Виглядають будиночки як брати-близнюки двох попередніх. Проте помітно, що живуть тут довше: вздовж імпровізованих вулиць посаджені молоді дерева, в зонах відпочинку встановлені лавки, перед входом облаштований сучасний ігровий майданчик для дітлахів.

Ольга Іщенко працює тут комендантом. Вона не місцева: до Бучі жінка евакуювалася зі Слов’янська, що на Донеччині. Спочатку жила у знайомих у Полтаві, а потім перебралась на Київщину, до Ворзелю. 

Ольга Іщенко працює коменданткою у модульному містечку в Бучі

«Оренда квартири коштує приблизно 10 тис. грн, плюс комунальні. Тому я почала оформляти документи внутрішньо переміщеної особи, звернулася по допомогу до місцевої влади. Вони запропонували мені працювати тут комендантом, а разом із тим й жити. Це було диво. Ця робота стала моїм порятунком», – розповідає Ольга.

Вона згадує, що коли заселилась у містечко, то тут практично нічого не було – лише меблі, техніка, постіль. А потім місцеві люди та волонтери почали приносити все необхідне: одяг, посуд, іграшки, навіть консервацію. Єдине, чого не вистачає, – це витяжки на кухні, бо через їхню відсутність взимку на стінах та стелі з’явився грибок. Ну і через те, що будинки все ж таки з пластику, влітку в кімнатах жарко, а взимку – холодно.

Душова кімната у модульному будинку в Бучі

Готують мешканці всі разом на великій загальній кухні. Вона простора, з великими вікнами, величезною кількістю посуду та продуктів, що охайно складені на поличках. Для прання є чотири пральні машини, а сушити речі можна на сушарках-розкладачках в кімнатах або в загальному коридорі. Прибирають мешканці кожен у своїй кімнаті, у загальних приміщеннях наводить чистоту прибиральниця. Важливі побутові питання вирішують всі разом на загальних зустрічах.

Кімната у модульному містечку

«Мені тут подобається, ми живемо, як одна родина. Мені пощастило зустріти однодумців та бути корисною людям… Але за домом, звісно, все одно сумую», – зізнається Ольга.

Авторка – Ірина Денисюк

Текст платформи “Свій дім” спеціально для hromadske. Ми збираємо свідчення людей, чиї будинки та місця сили знищила росія. Якщо ви хочете розповісти власну історію про зруйновану оселю або заклад, заповніть цю форму.

admin / 06.09.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко