“Залізне — це маленьке містечко. Кому воно потрібне? Ми наївно так думали”. Історія Олени Корж, яка втратила дім

Що таке війна родина Олени Корж із Залізного Донецької області дізналася ще у 2014 році. Тоді місто тимчасово окупували, а обстріли не стихали. Часто доводилося спускатися у підвал, щоб захистити себе, а головне — свою дитину. Донька, якій на той момент було 12 років, казала: “Мамо, я хочу жити”. 

Проте справжній жах почався 24 лютого 2022 року, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну. Місто Залізне біля Торецька обстрілювали зранку і майже цілодобово. Олена та її чоловік відправили доньку на захід країни, а згодом й невістку з онуками. Самі залишилися, а коли зрозуміли, що дива не станеться й обстріли триватимуть довго, теж виїхали.  

“8 травня 2022 року був приліт на нашу вулицю. Ми тоді бігли в підвал, чоловік впав і вдарився. Після цього він 2 місяці лежав, потім почав ходити спочатку на милицях, згодом з палкою. Діти переконали нас, що треба тікати з Залізного. Наприкінці липня вони найняли машину і ми евакуювалися”, — розповідає Олена Корж журналісту “Свій Дім”.

“З Хмельниччини на Львівщину”

“Так ми опинилися в селі на Хмельниччині. У жовтні 2022 року поїхали до доньки в Золочів, де й досі винаймаємо маленьку квартиру. Живемо з чоловіком та його літньою мамою, яка потребує постійного догляду. А син з дружиною та дітьми перебралися під Київ. У нас народився третій онук, але в нього проблеми зі здоров’ям — лікарі діагностували ДЦП. Йому потрібен постійний медичний нагляд спеціалістів з Охматдиту”, — каже жінка.

Орендувати житло, оплачувати комунальні послуги, купляти продукти та ліки родина може тільки завдяки пенсії чоловіка, який працював шахтарем. Це дозволяє їм якось виживати без власної оселі.

“Будинок у Залізному дістався ще від дідуся з бабусею”

Квартиру, де родина прожила до 2022 року, ще в 1960 році отримали дідусь та бабуся Олени. 

“Це двоповерховий будинок на вулиці Дружби. У нас була трикімнатна квартира на 69 квадратів. Ремонт робили поступово — почали з вікон в дитячій і замінили їх на пластикові. В 2014 році взагалі нічого не хотіли робити, бо ситуація була небезпечною. Коли більш-менш повернулося мирне життя — знову почали облаштовувати оселю. Тоді держава надавала допомогу на утеплення, ми отримали гроші та встановили ще два вікна — на кухні та в другій спальні, де жила мама чоловіка”.

Останню інформацію про свій дім Олена дізналася від сусідів. До літа 2024 року  вони залишалися у місті, а потім їх вивезли волонтери.

“Коли вони тікали, то вже бачили окупантів. Вони були фактично на підході. Будинок ще стояв, але нашої квартири вже не було. Взагалі перші руйнування були ще в жовтні 2022 року, потім ще одне влучання, згодом повторне, і так житло перетворилося на руїни”.

Олена разом з чоловіком будуть подаватися на компенсацію за пошкоджене житло, як тільки держава дозволить зробити це громадянам, майно яких знаходиться в окупації. Про Реєстр збитків для України вони не чули, тому ніяких заяв не писали. після звільнення Залізного та окупованої частини Донеччини подружжя планує повернутися додому.

“Як Гітлер колись хотів знищити євреїв, так Путін зараз хоче знищити українців. Росія просто робить все, щоб ми перестали існувати. Тому залиШає після себе руїни. Щоб відновити умовний Торецьк або Залізне, а це маленькі міста, треба не одне десятиліття. Але якщо українські військові звільнять територію, то ми обов’язково повернемося, адже це наш дім”, — каже Олена.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “Після втрати дому я не здаюся і намагаюся розвивати свою лялькарську справу на Київщині”. Історія Тетяни Сітоленко