Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Мар’їнка

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“З рідної Мар’їнки ми тікали з чотиримісячною донькою на руках”. Історія Олени Несторенко

Донецька область , Покровський район , Мар’їнка / просп. Дружби , 45/17

“24 лютого 2022 року в Мар’їнці нас вже не було, бо почалися вибухи та обстріли. Виїхали майже ні з чим. Думали, що на декілька місяців, але так і не повернулися, та вже й немає куди, — розповідає Олена Несторенко журналісту “Свій Дім”

Вже вдруге тікаю від війни

Дівчина народилася в Мар’їнці, закінчила місцеву школу та поїхала в обласний центр здобувати першу вищу освіту.

“2014 рік застав мене в Донецьку, де я працювала в банку. Після окупації я переїхала до Запоріжжя, тут здобула другу вищу освіту — педагогічну. Жила там 6 років, а в 2020 році повернулася додому. Працювала вчителем математики у місцевій школі, народила дитину, все було добре. Квартира нам дісталась від батьків, вона стояла порожня весь цей час, але я завжди знала, що повернуся. Мене тягнуло додому”, — розповідає Олена.

День, що все змінив

“Війна вже настільки закріпилася у нашій свідомості, що ми почали вважати її нормою. Нас попереджали, що буде такий масштаб, а ми не вірили, — каже Олена. — Події 2014 року зробили нас пасивними. Думали, що постріляють та й усе. Тоді якось все більш-менш обійшлося, була саме така надія. Ніхто не знав, що буде такий жах. Ми в перший день вторгнення рф виїхали з Мар’їнки, бо одразу почалося страшне —  обстріли та вибухи, а в мене чотиримісячна дитина на руках. Батьки чоловіка жили в селі у Запорізькій області, ми залишилися у них. Їх дім був в Гуляйпільському районі, там незабаром почалася активна фаза бойових дій. Посиділи недовго, зв’язку не було, роботи теж, навкруги обстріли та вибухи. Ми поїхали в Олександрію на Кіровоградщину до чоловікової сестри. Поки що тут, але я розумію, що це ненадовго. Моя рідня на Київщині, я хочу перебратися ближче до них”

Я роблю все заради доньки

“Я зараз знаходжуся у декретній відпустці. Дитина — це найсильніший стимул.. Заради неї я шукаю краще майбутнє. В бік дому більше не дивлюся, там життя немає й не буде вже ніколи. А скільки на тій випаленій землі всього вибухонебезпечного — навіть не порахувати. Саперам роботи на найближчі років 10. Я хочу, щоб моя дитина жила у безпеці та відчувала себе захищеною. А це, як не сумно, історія точно не про нашу Донеччину”. 

Допомогти родині Олени можна за реквізитами: 5457 0822 9255 4347 (Несторенко О.)

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Фотоальбоми та дзвінок на двері — це все, що залишилося на пам’ять від нашого будинку”. Історія Галини Світличної

Олександр Забродін / 18.03.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Багатоповерхівка по вулиці Гостомельське шосе 12/14/16 була однією з перших, яку понад 10 років тому збудували у мальовничому Ірпені. Після повномасштабного нападу рф вона стала щитом й захистила інші будинки,...

читати історію

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”