Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Мар’їнка

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“З рідної Мар’їнки ми тікали з чотиримісячною донькою на руках”. Історія Олени Несторенко

Донецька область , Покровський район , Мар’їнка / просп. Дружби , 45/17

“24 лютого 2022 року в Мар’їнці нас вже не було, бо почалися вибухи та обстріли. Виїхали майже ні з чим. Думали, що на декілька місяців, але так і не повернулися, та вже й немає куди, — розповідає Олена Несторенко журналісту “Свій Дім”

Вже вдруге тікаю від війни

Дівчина народилася в Мар’їнці, закінчила місцеву школу та поїхала в обласний центр здобувати першу вищу освіту.

“2014 рік застав мене в Донецьку, де я працювала в банку. Після окупації я переїхала до Запоріжжя, тут здобула другу вищу освіту — педагогічну. Жила там 6 років, а в 2020 році повернулася додому. Працювала вчителем математики у місцевій школі, народила дитину, все було добре. Квартира нам дісталась від батьків, вона стояла порожня весь цей час, але я завжди знала, що повернуся. Мене тягнуло додому”, — розповідає Олена.

День, що все змінив

“Війна вже настільки закріпилася у нашій свідомості, що ми почали вважати її нормою. Нас попереджали, що буде такий масштаб, а ми не вірили, — каже Олена. — Події 2014 року зробили нас пасивними. Думали, що постріляють та й усе. Тоді якось все більш-менш обійшлося, була саме така надія. Ніхто не знав, що буде такий жах. Ми в перший день вторгнення рф виїхали з Мар’їнки, бо одразу почалося страшне —  обстріли та вибухи, а в мене чотиримісячна дитина на руках. Батьки чоловіка жили в селі у Запорізькій області, ми залишилися у них. Їх дім був в Гуляйпільському районі, там незабаром почалася активна фаза бойових дій. Посиділи недовго, зв’язку не було, роботи теж, навкруги обстріли та вибухи. Ми поїхали в Олександрію на Кіровоградщину до чоловікової сестри. Поки що тут, але я розумію, що це ненадовго. Моя рідня на Київщині, я хочу перебратися ближче до них”

Я роблю все заради доньки

“Я зараз знаходжуся у декретній відпустці. Дитина — це найсильніший стимул.. Заради неї я шукаю краще майбутнє. В бік дому більше не дивлюся, там життя немає й не буде вже ніколи. А скільки на тій випаленій землі всього вибухонебезпечного — навіть не порахувати. Саперам роботи на найближчі років 10. Я хочу, щоб моя дитина жила у безпеці та відчувала себе захищеною. А це, як не сумно, історія точно не про нашу Донеччину”. 

Допомогти родині Олени можна за реквізитами: 5457 0822 9255 4347 (Несторенко О.)

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Фотоальбоми та дзвінок на двері — це все, що залишилося на пам’ять від нашого будинку”. Історія Галини Світличної

Олександр Забродін / 18.03.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...

читати історію

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Пусті вікна, крізь які чорніють вигорілі квартири. Обвалені панелі будівель, ніби зруйновані карточні будиночки. Вулиці, які проросли бур’янами. Саме так виглядала Північна Салтівка після першого року російських обстрілів. Цей мікрорайон...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію

Підприємство

Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”

Заклад охорони здоров'я

“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Заклад охорони здоров'я

Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури

Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань

Відбудова по-російськи. Що і як відновила окупаційна влада в захоплених Маріуполі, Сєвєродонецьку та Волновасі?