Вибігли з квартири за кілька хвилин до влучання ракети. Історія Наталії Сокирчук

Родина журналістів вибігла у підвал за кілька хвилин до ракетного удару. Це врятувало їм життя, бо від квартири на четвертому поверсі залишились руїни.

“Звинувачувати людей, які не спускаються у підвал, я не можу. Люди хочуть жити своїм життям. Хочуть спати ночами, бо на ранок їм вставати на роботу. І винуватий не той, хто не пішов в укриття, а тільки росія”, – це слова Наталії Сокирчук, яка з початку повномасштабного вторгнення жила у Львові. 

Це була двокімнатна квартира зі старим ремонтом, але простора

До міста Лева подружжя переїхало з Києва на початку березня 2022 року. Тоді знайти навіть кімнату було нереально – допомогли знайомі друзів. 

“Це була двокімнатна квартира зі старим ремонтом і меблями, але простора. А тоді ми заїхали сюди з чоловіком, сином і моїми батьками. Для п’ятьох людей дві кімнати – це вже було шикарно”, – розповідає Наталія.

Коли ажіотаж на оренду житла спав, вирішили не шукати інших варіантів. Хоч в оселі були старі дерев’яні вікна і через це холодно взимку, їм тут подобалось. 

“Навпроти парк, недалечко школа, куди ходив наш син, супермаркети. Пішки до центру через парк 15 хвилин. Ще й ринок Стрийський поруч”, – каже жінка.

Коли волала сирена – було відчуття, що динаміки спрямовані нам у вікна

У ніч на 6 липня 2023 року Наталія прокинулася від сигналу повітряної тривоги і вже не могла заснути. За два тижні до цього була атака шахедів на Львів. Тоді жінка вперше почула цей звук: 

“Влітку ми завжди відкривали вікна. І у нас сирена волала не просто гучно, а було таке відчуття, що динаміки спрямовані нам у вікна. Хлопці могли якось спати під неї, а я не просто просиналась, а підскакувала з ліжка”.

У перші місяці великої війни родина спускалася в укриття. Після того як дитина підхопила якийсь вірус, вирішили ховатися у ванній кімнаті. Сиділи там і цієї ночі, коли ракети летіли над Львівщиною. А потім побігли у підвал. 

“Вийшли з квартири у спільний коридор і завмерли. Проїжджала машина, а нам здалося, що це ракета летить, – каже жінка. –  Потім ми швидко побігли на вулицю, тому що вікна навпроти сходів дуже великі – від підлоги до стелі. Якби вони розбились у той момент, нас би засипало склом”.

Підвал врятував їм життя. Коли вийшли з нього, побігли до найближчого парку. Там довелося падати на землю та закривали собою сина, бо летіла ще одна ракета і був наступний вибух.

Польща, Болгарія, Німеччина: після вибуху я перебирала в голові, куди їхати

“У двір після цього нікого не пускали. Ми пішли у сусідній, посиділи на лавочці. У цілодобовій аптеці купили води, щоб попити й вмитися. У той момент я нервово перебирала у голові, куди їхати: Польща, Болгарія, Німеччина. Згадувала, де у нас там знайомі. Тоді я не сумнівалася, що я виїду. Потім з’ясувалося, що зникли наші документи, тому що від шафи, в якій вони були, залишилося кілька дощок. Ми думаємо, що їх просто викинуло у вікно, тож про них можна забути і відновлювати. Тому поки тут. Як буде далі, не можу сказати”, – говорить вона.

З восьмирічним сином батьки намагаються не говорити про трагедію, лише коли він сам проявляє ініціативу. За словами Наталії, можливо він до кінця не усвідомив, що сталося, але “вакцину від відсутності патріотизму отримав моментально”. 

“Коли їдемо в таксі та грає “Червона Калина”, він завжди підспівує”, – каже вона.

У квартирі на Стрийський вони прожили майже півтора року й мали гарні стосунки з сусідкою. Її вбила російська ракета – для родини це болюча втрата.

“Чудова жінка була, така надійна, хороша. Ми напередодні цієї трагедії душевно поспілкувалися, вона якраз повернулася з відпочинку”.