Уламок першого снаряду вбив родичку, а другий – знищив дім. Історія Ірини Ракитської

“Свого часу це був дуже крутий будинок. Дід мого чоловіка, який його побудував після Другої світової, був керівником якось лісництва. Дім собі зробив з дуба, тільки обкладений цеглою. Уявляєте, як він палав? Все згоріло до тла”, – розповіла проєкту “Свій дім” Ірина Ракитська з Куп’янська.

“Ми жили на дачі та чекали на звільнення”

Останні 20 років жінка разом з чоловіком жила у цьому будинку. Тут же вона народила сина. Щоранку ходила на улюблену роботу до школи, де викладала фізику. Поки у лютому 2022 року до Куп’янська не зайшли російські війська та не захопили місто.

«Коли ми були в окупації, то дім ми трохи закинули, бо не жили там. Чоловік працював у відділенні ПриватБанку, керівником, тож ми намагалися дома не знаходитися, щоб його не примусили співпрацювати. Ми жили на дачі. Чекали на звільнення».

Але влітку окупанти взялися за підготовку до нового навчального року за російською програмою. Тоді родині Ракитських довелося швидко вирішувати питання евакуації, щоб Ірині не довелося працювати на ворога.

Виїхали з міста з двома наплічниками та однією валізою

“Директор і керівництво школи пішли на співпрацю, відділ освіти також, завезли російські підручники. І я розуміла, що у мене дитина шкільного віку, і навіть, якщо я відмовлюся співпрацювати, то мене все одно шукатимуть, як і мого сина”.

З двома наплічниками та однією валізою на трьох родина виїхала до Естонії. Наглядати за своїм будинком залишили родичку. На жаль, у вересні жінка загинула від уламка російського снаряда, який прилетів на подвір’я.

Після цього на обійсті залишалися жити троє котів, яких Ірина з чоловіком не змогли забрати із собою. За ними наглядала сусідка. Наприкінці січня 2023 року тварини усі разом перебралися до неї жити.

Дім знищений: даху немає, згоріли кімнати

“8 лютого чоловікові зателефонувала сусідка та каже, що є прильот. Що там прилетіло ми не знаємо, але було пряме попадання в дах будинку, а потім – пожежа”.

Нині у колись ошатному одноповерховому будиночку жити більше не можна: даху немає, дві кімнати згоріли, а ті, які оминуло полум’я, засипані будівельним сміттям.

Родина Ракитських дуже хоче повернутися додому, до своїх котиків, але коли це буде, вони наразі не знають.

Читайте ще: “Коли сталася трагедія, було десь 21.50. Скоріше за все, ми би вже лягли спати”. Історія Анни Харькової