“У нашій квартирі в Рубіжному живуть чужі люди”. Історія двічі переселенки Кристини Цибеленко

Лікарка Кристина Цибеленко — двічі переселенка з Луганщини. Після того, як російська армія окупувала Луганськ, вона разом із сім’єю виїхала до Рубіжного. З початком повномасштабного вторгнення їм знову довелося евакуюватися: родина деякий час жила на Тернопільщині та Львівщині, а згодом опинилася у місті Сарни Рівненської області, куди релокувався Луганський онкодиспансер, де Кристина працює й досі.

“Ми намагаємося жити та розвиватися. Дочка пішла в школу та на гуртки, у неї з’явилися друзі. Я народила другу дитину, але нещодавно вийшла на роботу. Тут у мене дуже багато пацієнтів з усієї Рівненщини. А переселенці з Луганщини переїжджають до мене в Сарни, хоча і живуть в інших областях, завжди готова їм допомогти. Також я почала займатися естетичною гінекологією”, — розповіла журналістці “Свій дім” Кристина.

“Жити в окупації ми не хотіли”

Коли в 2014 році в Луганську почалися бойові дії, Кристина завершувала інтернатуру:

“Жити в окупації нам не подобалося, тому в 2015 році з маленькою дитиною та чоловіком виїхали з міста. Обстрілів тоді вже не було, проте залишатися там ми не могли”.

Сім’я евакуювалася до Рубіжного, де прожила вісім років. Кристина працювала в Луганському онкодиспансері. В 2017 році вони придбали власну квартиру, відремонтували її, але в 2022 році все довелося залишити.

“З січня 2022 року багато знайомих із-за кордону говорили про те, що росія знову нападе і буде війна, але я ставилася до цього дуже скептично. Сподівалася на краще, як і багато інших людей”, — згадує Кристина.

“Остання крапля — удар по дитячій обласній лікарні”

24 лютого 2022 року Кристина прокинулася й почула вибухи. У вікні побачила дим — це було влучання у місті. 

“Ми спочатку приїхали до друзів в село, але там були обстріли сильніші, ніж у Рубіжному. Останньою краплею для мене став обстріл і руйнування обласної дитячої лікарні в Лисичанську. Після цього ми вирішили їхати далі. Тікали на машині з дитиною і двома кішками. Тоді й подумати не могли, що вже не повернемося додому”.

4 березня родина вже була в Тернополі. Потім близько місяця прожили у відпочивальному комплексі поблизу Львова, який переоблаштували для переселенців, а вже згодом опинилися в Рівному: 

“Зупинялися там, де було житло, бо в той час все було зайнято. Орендувати квартиру було майже неможливо”.

Коли керівництво Луганського онкодиспансеру, де працювала Кристина, прийняло рішення релокувати заклад у місто Сарни Рівненської області, жінка також переїхала туди.

Лікарка-переселенка Кристина Цибеленко

Фото: особистий архів Кристини

“Разом з колегами, які також оселилися в місті, стало простіше адаптуватися. У нас дуже дружній колектив, тому ми стали підтримкою одне для одного”.

Лікарка згадує, що в перший місяць життя в Сарнах армія рф обстріляла місто. Вони в той час орендували будинок поряд з військовою частиною, куди й поцілив ворог. 

Що з квартирою в Рубіжному?

Житло родини на Луганщині постраждало від обстрілів. Вибуховими хвилями вибило вікна, частково зруйнована стіна. 

“З нашої квартири окупанти зробили оглядовий майданчик, занесли мішки з піском, бо з п’ятого поверху будинку добре видно Рубіжне та сусідній Лисичанськ. За останньою інформацією, зараз там живуть невідомі люди”, — розповіла Кристина.

Читайте ще:

“Дідусь сам збудував дім, бо не хотів жити в квартирі”. Історія переселенки Катерини Подолець

Пацієнти пишуть навіть з-за кордону. Історія лікарки Наталії Шликової, двічі переселенки з Луганщини

“Я прокинулася за пів години до вибуху”. Історія Тетяни Ярмоленко з Запоріжжя