“Буває такий проливний дощ, який не припиняється. Ось так нас бомбили”. Історія Оксани Ткаченко

Після повномасштабного вторгнення мешканка Сєвєродонецька Оксана Ткаченко кілька днів жила у бомбосховищі. У місті точилися запеклі бої, було дуже гучно і страшно. Усі чекали відносної тиші, щоб на кілька хвилин забігти додому за водою та їжею. 

“Знаєте, буває такий проливний дощ, який не припиняється. Гроза. Ось так нас бомбили. До такої межі, що не те щоб вийти на вулицю… сидіти в бомбосховищі було дуже страшно. Але я все ж вірила, що скоро перебомблять, наші відіб’ють і все завершиться”, – розповідає Оксана.

“Космонавтів, 2, 17-та квартира! Горить!”

Армія рф безжально нищила інфраструктуру міста. Майже кожен будинок зазнав пошкоджень, більшість – частково або повністю зруйновані.

Про прильот та пожежу у своїй квартирі Оксана дізналася ще в сховищі.

“Гупало-гупало, а потім до нас туди, де ми були в бомбосховищі, прилетів снаряд. Розірвало другу сторону школи. Багато пилюки, всі задихалися. За якийсь час хтось до нас підбіг і почав галасувати: “Космонавтів, 2, 17-та квартира! Горить! Горить квартира!“. Очевидно, хтось сказав, що то моя вулиця. Мені просто сказали, що квартира моя горить. Я втратила контроль над собою і зомліла”, – пригадує вона.

За кілька днів жінка поїхала з Сєвєродонецька, щоб вижити й врятувати дітей. Вже в евакуації отримала фото згорілої оселі, яка дісталась їй у спадок від бабусі й дідуся.

“Там навіть були деякі їхні речі, реліквії: кофтинка бабусина, інструмент дідуся”. 

“Для мене житло зараз не першочергове”

Пожежа знищила все, що було у квартирі: диски з весіллям і відеозаписами дітей, коли вони були зовсім маленькі; інструменти чоловіка, велосипед сина, на який довго збирали кошти, і його м’якого великого ведмедя Валєру.

Через окупацію Оксана поки що не може зібрати повний пакет документів, необхідних для нарахування компенсації. Заяву в поліцію, щоб зафіксувати факт злочину, написала вже в Кременці. Повертатися в рідне місто жінка не планує, адже там немає ні власного житла, ні комунікацій. Та й невідомо, скільки часу займе деокупація.

“Для мене житло зараз не першочергове. Найважливіше – розуміння, що крім чоловіка і дітей у мене вже нічого немає. Найбільше прагну, щоб війна закінчилась і щоб перемога була наша”,  – каже жінка.

Платформа “Свій дім” вдячна Кременець.City за інформацію для підготовки даного допису.

Ви можете поділитися власними спогадами про зруйноване житло в анкеті https://bit.ly/sviydim.