“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Від російського ракетного удару по дитячій лікарні “Охматдит” в Києві загинуло двоє людей, 34 отримали поранення. Серед них — Оксана Фоменюк зі своєю 16-річною дочкою Соломією. В момент обстрілу дівчина була на процедурі гемодіалізу. Разом з іншими дітьми та лікарями вона опинилася під завалами зруйнованої будівлі. На щастя, їх врятували лікарі та перехожі, які допомагали потерпілим.

Охматдит — став другим домом для Оксани та її старшої дочки Соломії. Понад два роки вони жили в лікарні. В п’ятницю їздили додому в Рівне, а в неділю вночі поверталися назад. Дівчинка з народження має спинномозкову грижу. З травня 2022 року вона потрапила на гемодіаліз в “Охматдит”, бо у неї повністю відмовили нирки через супутнє захворювання. Зараз родина стоїть в черзі на трансплантацію.  

“У вікні зруйнованої будівлі я побачила тіло людини”

“8 липня 2024 року о 7 ранку дітей повели на гемодіаліз. Ця процедура займає близько 4-6 годин. Це відбувається в спеціальному стерильному приміщенні, куди не можуть зайти батьки. О 10-й ранку почалася повітряна тривога. Прочитавши, що на Київ летить балістика, я з іншими мамами спустилася в укриття”, — розповіла Оксана журналістці “Свій дім”.

В підвалі жінка стояла біля виходу і намагалася “зловити мобільний зв’язок”, щоб повідомити рідних, що з нею та дочкою гаразд. О 10:45 пролунав вибух:

“Ми почули свист, а далі був удар. Нас притиснуло до стіни, посипалися уламки зі стелі. Було важко дихати, почалася пожежа. Один вихід присипало цеглою, ми не могли вийти. Але розібравши завали, все-таки вдалося опинитися на дворі. В перші секунди в голові була думка, що цього не могло статися, це ж дитяча лікарня”.

На вулиці Оксана побачила багато людей, які надавали першу медичну допомогу постраждалим. Біля корпусу валялися матраци. Вона не знала, де діти й лікарі. Та чи змогли вони вибратися. 

“Я підвела очі та подивилася на другий поверх будівлі. Там було наше відділення й у потрощеному вікні побачили тіло людини. Я намагалася розгледіти, чи це дитина, чи ні. Вже потім дізналась, що це загинула лікарка Світлана Лук’янчук”, — пригадує жінка.

Вона намагалася потрапити в зруйноване приміщення, щоб знайти Соломію, але всі входи були завалені. У дворі зустріла медсестру, яка повідомила, що всіх дітей встигли винести. Свою доньку вона знайшла в іншому корпусі.

“Стеля опустилася так низько, що до неї можна було дотягнутися рукою”

Соломія сиділа біля бригади швидкої допомоги, але жінка одразу зрозуміла, що серйозних пошкоджень у неї не було. 

“Дітей евакуювали в інше приміщення, коли я була ще у підвалі. Після перших вибухів поряд, лікарі одразу почали відключати їх від апаратів, тому що цей процес не швидкий. Але коли ракета поцілила в будівлю, вони ще були в палаті. Соломія розказала, що стеля опустилася так низько, що до неї можна було дотягнутися рукою. Вона не впала на них, бо її затримали високі діалізні апарати. Вихід було завалено, тому мою донечку й інших пацієнтів по черзі передавали рятувальникам і людям, які кинулися на допомогу”. 

Згодом швидка забрала мати з донькою до іншого медзакладу. Там їх оглянули та обробили рани. Наступного дня — перевели у першу лікарню, де вони лікуються й зараз.  

“Вже минув місяць від моменту ворожого удару. Ми й раніше постійно жили з відчуттям небезпеки. Але після подій, які ми пережили, страх набув нових масштабів. Тепер під час кожної повітряної тривоги всі біжимо в укриття. Намагаєшся опанувати себе, але поки не виходить”.

Читайте ще: Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань