Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Лиман

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Проросійські сусіди вкрали речі з мого потрощеного будинку, а потім втекли за кордон”. Історія Івана Медяника

зруйновано: травень 2022 / Донецька область , Краматорський район , Лиман / Шкільна , 21

З початком вторгнення рф Іван Медяник одразу взяв до рук зброю й пішов захищати Батьківщину. Чоловік служив водієм у роті вогневої підтримки та брав участь у звільненні рідного Лимана від російських окупантів. Внаслідок боїв його житло та все майно знищено, нині він живе на квартирі у знайомого у Слов’янську.

Будинок мрії та його втрата

Іван Медяник народився в селі Шандриголове Донецької області, закінчив місцеву школу, працював у колгоспі, потім була служба в далекому Туркменістані. Після армії чоловік одружився та завів родину, народилися дві доньки. Зі здобуттям Незалежності він почав займатися власною справою — відкрив у селі невеликий магазин. В 2004 році родина переїхала до Лиман, де чоловік розширив бізнес: крім магазину почав надавати послуги фото та ксерокопії.

Назбиравши необхідну суму Іван Медяник купив житло та почав робити з нього оселю мрії: 

“Будинок у мене був площею 30 м. кв, а сам я ще побудував кухню, ванну кімнату і санвузол. На підлозі був ламінат, зробив натяжні стелі, поставив дорогі міжкімнатні двері, завіз меблі та встановив нову сантехніку. Додатково я ще орендував ставок, де вирощував худобу”. 

Внаслідок бойових дій будинок Івана повністю знищений, не обійшли його й місцеві мародери:

“Будинок зруйнований повністю, залишилася купа сміття. Вкрали навіть шафи і познімали двері. Це зробили мої сусіди, серед яких був навіть священик московського патріархату. Вони всі потім втеклі за кордон: хто в Польщу, хто в Німеччину. Це мені розповів інший сусід, який був в місті та бачив все на власні очі. Зараз в Лимані багато військових, мародерства поки що немає. Але думаю, що це не назавжди, бо в мене залишилося багато металу з навісу й паркану, а також металеві рейки для винограду. Я думаю, що охочі вкрасти залишки мого майна знайдуться обов’язково”.

В 2014 році мені пощастило залишитися живим

Чоловік завжди мав патріотичні погляди та відстоював Україну. За це в 2014 році поплатився майном.

“Події тих років застали нас зненацька, ніхто не готувався. Тоді мене пограбували вперше, але мені пощастило, бо я вижив, — пригадує чоловік. —  Мого друга та товариша Валерія Сала бойовики так званої “днр” викрали й вбили. Він категорично виступав проти псевдореферендуму, допомагав українським військовим на блокпостах та передавав інформацію про окупантів у штаб АТО. А ще він був учасником місцевої “Просвіти”. Колаборанти з числа жителів нашого району вдерлися до нього додому зі зброєю в руках та викрали Валерія на його ж власній машині. Наступного дня стало відомо, що спалене авто з його тілом знайшла поліція на території Луганської області”.

Добровільно пішов захищати Україну з початку великої війни

Іван в перший день війни взяв до рук зброю та став на захист України. Чоловік служив водієм та брав участь у звільненні рідного Лимана:

“Я не міг стояти осторонь, коли росіяни таке робили з нашою країною. Хоч мені й було 59 років на момент вторгнення рф, але я не вагаючись пішов у Краматорське ТРО. Мої рідні були проти. Вже 26 лютого я отримав зброю та військовий КаМАЗ”. 

Сім’я евакуювалася в Німеччину

“В Лимані майже одразу стало гаряче, як тільки почалися артилерійські обстріли всі мої родичі без речей виїхали до Краматорська, а там з пересадками — до Німеччини. Нині вони в Берліні у молодшої доньки. Вона живе там з 2014 року. Я вже звільнився з ЗСУ за віком, отримав статус УБД і ветерана війни та оформив пенсію. Зараз я проживаю в Слов’янську у будинку знайомих. В Лиман повертатися нікуди, отримати компенсацію за втрачене житло немає змоги, так як місто у зоні активних бойових дій й комісія не працює. Один раз їздив до рідних у Німеччині, але жити там постійно не зможу, я там буду німим, мову в моєму віці вже не вивчити. Хочу жити вдома”. 

У майбутньому чоловік планує взяти грант для ветеранів та знову почати займатися власною справою.

Допомогти чоловікові можна за реквізитами: 5168 7456 1246 9442 (Медяник І.)

Артем Безрук, адвокат:

Ґрунтуючись на історії, дії російських військових, які описує пан Іван, є воєнним злочином, що можливо кваліфікувати за деякими статтями Римського статуту: умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями [стаття 8 (2) (b) (ii) Римського статуту]; умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.


Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.


У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Олександр Забродін / 04.03.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової