Прильоти, руйнування та пропагандистські сюжети окупантів. Історія Попаснянського ліцею №20

Рідний ліцей у Попасній директорка Олена Терпелюк востаннє бачила на відео окупантів. Російські військові нишпорили по обстріляній будівлі, знаходили українські книги та брошури з патріотичного виховання:

“Вони взяли папку з написом “Класна година, присвячена Героям Небесної Сотні”, в бібліотеці знаходили книжки з історії держави, брошури від ЮНІСЕФ щодо правил поводження під час артобстрілів. Все це показували і розповідали, що ми дітей готували до війни”.

Будівля Попаснянського ліцею № 20 знаходиться у центрі, тому часто потрапляє до пропагандистських сюжетів. Вона сильно пошкоджена, але не зруйнована. 

Усього в місті п’ять шкіл, три з яких дуже пошкоджені.

Після 2015 року зі школи зробили “лялечку”

У 2015 році Попаснянський ліцей № 20 після обстрілів залишився без вікон, але все відновили. Хоч місто і залишалося прифронтовим, але жило й розвивалось.

Керівництво закладу підтримувало участь і дітей, і вчителів  у багатьох проєктах, завдяки чому зі школи зробили “лялечку”. Так директорка лагідно називає заклад, якому присвятила 29 років життя. 

“В закладі функціонувало електричне опалення, внутрішні туалети, спортивний майданчик з тренажерами. Поставили добротні лавки, ковану огорожу, подвір’я виклали плиткою та освітили ліхтарями на сонячних батареях. У кожному класі були телевізори, ноутбуки, принтери, інтерактивні дошки.Функціонувало 2 комп’ютерних класа ”, – каже пані Олена.

Все змінилось 24 лютого 2022-го. 

“Попали, попали. Я так і знала”, – кричала у слухавку техпрацівниця

На роботу директорка завжди ходила пішки, а це п’ять кілометрів. Вранці цього дня вона щосили бігла на маршрутку, щоб приїхати раніше і попередити дітей і батьків про початок війни.  

Активно обстрілювати Попасну російська армія почала на початку березня. Саме тоді був перший прильот в історичну будівлю ліцею.

“Другого березня я дистанційно проводила нараду. Почула вибух, вчителі закричали: “Завершуємо!”. Десь о 13.00 побігла додому. Прилетіло у район, де я жила. Зв’язку не було, а у мене там мама і дитина”, – пригадує жінка.

Ніч на третє березня була страшною. Стріляли кожної секунди.

Вранці о 6.50 Олені зателефонувала техпрацівниця, яка прийшла на роботу. Жінка кричала: “Попали, попали. Я так і знала”. Це був перший прильот в основний корпус. Згодом окупанти влучали сюди п’ять разів, як мінімум.

“Там, де закінчується шкільне подвір’я починається дев’ятиповерхівка і там є підвал. Я їй кричу: “Давайте швиденько туди”. А людина в паніці, не знає, що робити. Побігла у другий корпус і намагалася заховатися за резервуарами з водою і по дорозі впала, пошкодила ногу. Я просила зажати рану чимось міцним, одягом, і не кидати слухавку, бути на зв’язку”, – пригадує той жахливий день пані Олена.

До школи директорка більше не потрапила

“А я у слухавці чую, як воно свистить і відскакує каміння чи уламки градів. Кричу їй: “Швидко звідти. Тож пластик, він не захистить”. У цей момент зв’язок обірвався. Згодом передзвонила й сказала, що добігла до підвалу”, – каже жінка.До

До школи Олена більше не потрапила. Під час нетривалої тиші заступники відвідали заклад і зібрали техніку в другому корпусі. Частково віднесли її додому, але і їх домівки потрапили під щільні обстріли градами та були теж спалені. Там залишилися всі документи, у тому числі печатка.

З Попасної пані Олена поїхала 10 березня, коли вже зателефонував кум і запропонував виїжджати: “Чого ти сидиш, рятуй дитину”. 

У квітні жінка дізналася, що її квартира повністю згоріла. Про оселю Олени “Свій дім” розкаже у найближчих публікаціях.

Читайте ще: “Разом з квартирою згоріли цінні книги та колекція жетонів”. Історія Володимира Цокура