головна / Історії, які ви нам розповіли / Покровськ
“Батьки подарували квартиру замість весілля, але війна змусила залишити її”. Історія Поліни Кулініч з Покровська
Донецька область , Покровський район , Покровськ
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Покровський район , Покровськ
Понад два роки після початку великої війни родина Поліни Кулініч залишалася в Покровську на Донеччині. На початку 2024 року жінка вмовила чоловіка та батьків зібрати речі і виїхати. Наразі багатоповерхівка, де була їхня оселя, частково зруйнована. А яка доля самої квартири, яку їм подарували батьки на весілля, дівчина досі не знає.
“Десь два тижні тому на відео від військових я побачила наш будинок. Багатоповерхівка тоді була відносно ціла, проте її посікло уламками. Однак на днях в одній з місцевих груп я знайшла нові фото й на них вже видно більше руйнувань. Зокрема, частково обвалився останній під’їзд”, — говорить Поліна журналісту платформи “Свій дім”.
Руїни в центрі Покровська
Фото: 155 ОМБР імені Анни Київської
Придбали житло за рік до великої війни
Поліна народилася і жила у Покровську, працювала кадровичкою в одній з місцевих фірм. Там познайомилася з майбутнім чоловіком.
“Мій чоловік — переселенець першої хвилі. Він із родиною виїхав з Горлівки у 2014 році. Коли він розповідав про жахи окупації та війни, я дякувала Богові, що наше місто це оминуло. Проте, як виявилося, все було попереду”, — згадує вона.
Наприкінці 2020-го року вони одружилися. Гучного весілля не було, натомість молодята отримали від батьків житло:
“Замість святкування вони запропонували купити нам квартиру. Ми погодились, що це кращий варіант. Одразу почали дивитися оголошення і на початку 2021 року заїхали в свою оселю”.
Це була трикімнатна квартира в одному з районів Покровська.
“Це на Дінасі. Вона була дуже гарною та просторою з усіма меблями, технікою та майже новим ремонтом. Це була просто казка. На жаль, мирно прожили ми там лише рік, проте це був найкращий період мого життя”.
Наслідки обстрілів в місті
Фото: 155 ОМБР імені Анни Київської
Життя в Покровську під час війни
Напередодні великої війни подружжя планувало купити автівку, проте відкладені гроші довелося витратити на евакуацію з міста.
“Всі новини про ймовірний напад росіян я свідомо ігнорувала. Не хотіла в це вірити, тому просто намагалася не травмувати психіку. Навіть розмов про це уникала. Чоловік дуже переймався, бо в нього вже був досвід втечі від війни у 2014 році”, — розповідає Поліна.
Про початок повномасштабного вторгнення дівчина дізналася від подруги, яка жила в Харкові:
“Перші години в мене була паніка, шок. Я не знала, що робити, кому дзвонити, куди йти. Мене заспокоїв чоловік. Я опанувала себе й почала читати новини, зокрема місцеві: що відбувається, чи є евакуація, куди були влучання. Зрештою поговорила з батьками, ми все обговорили й трішки заспокоїлися”.
Поліна та її рідні вирішили залишитися у місті, поки ситуація не буде більш зрозумілою:
“Окупанти наступали усюди: на півночі, на сході, на півдні. Ми не розуміли, куди вони дійдуть, де їх зупинять і коли це закінчиться. Питань було більше, ніж відповідей. Страшно було виїхати з тоді більш-менш спокійного Покровська й потрапити в якусь халепу. Тому вирішили нікуди не рухатися”.
Після того, як ЗСУ вигнали окупантів з півночі та звільнили Київщину, Поліна з рідними налаштувалися на те, що все буде добре.
“Було таке піднесення, що наші вигнали росіян. До того ж фронт на Донбасі не впав, Україна трималася. На фоні цього всього ми вирішили залишитися в місті, а ще наша фірма, яка спочатку виїхала, повернулася в Покровськ. Це давало якусь надію”.
Наступні два роки родина провела в Покровську. Спочатку в місті було спокійно, магазини та кафе працювали. Було багато людей, зокрема переселенців з Маріуполя, Волновахи та інших міст.
Одна зі зруйнованих багатоповерхівок в Покровську
Фото: Національна поліція України
“Перебої з комунікаціями, які виникали через російські обстріли, дуже швидко лагодили. Проблем з продуктами або грошима теж не було. Тобто місто жило й навіть якось розвивалося попри всі обставини воєнного часу”.
З житлом допоміг однокласник чоловіка
Проте ситуація почала загострюватися наприкінці 2023 року.
“Роковим для нас став лютий 2024 року, коли окупанти розбомбили один з корпусів університету, де я навчалася, та захопили Авдіївку. А потім почали просуватися далі. Ми з чоловіком зняли “рожеві окуляри” та усвідомили, що фронт на цій ділянці почав сипатися, і рано чи пізно за місто йтимуть бої. Тому треба якомога швидше виїхати”.
Чоловік зв’язався зі старим товарищем, який допоміг родині знайти житло в Черкасах.
“Це його однокласник з Горлівки. Колись вони дуже дружили. Коли він дізнався, що ми в Покровську й шукаємо притулок, то запропонував нам пожити в будинку батьків його дружини, які виїхали за кордон. Ми одразу погодилися, проте найбільшою проблемою виявилося вмовити евакуюватися наших батьків”.
Поліна щодня намагалася переконати їх виїхати. Зрештою вони погодилися.
Декілька тижнів родина збирала та вивозили речі. З квітня 2024 року вони живуть у Черкасах.
Площа Богдана Хмельницького в Черкасах
Фото: Черкаська міська рада
“Нам тут добре, я вже знайшла роботу за спеціальністю. Місто привітне, красиве, чисте. Дуже нагадує велику версію Покровська. Навіть район, де ми живемо, чимось схожий на наш. Або в мене просто розігралася фантазія. У будь-якому випадку ми поки що будемо тут”.
Читайте ще: