Перевізники рятують майно українців з окупованих територій. Три історії про тих, хто надає небезпечну послугу

Кожен з тих, хто тікає від війни, намагається врятувати не тільки себе, а й своє майно. Ніхто не може бути впевненим, що повернеться в рідну домівку або в неї не влучить ворожа ракета. Під щільними обстрілами, пильними обшуками та в довжелезних чергах переселенцям допомагають рятувати речі перевізники. З якими складнощами вони зіштовхуються, скільки коштує та наскільки небезпечна така послуга?

Лілія Шинкаренко, 39 років

Родина Шинкаренків займається вантажними перевезеннями більше 15 років. До початку війни Лілія та Дмитро мешкали у Донецьку, а після вторгнення вирішили переїжджати до Дніпра.

Лілія Шинкаренко

«Коли ми забирали свої речі з Донецька у 2014 році, я написала оголошення у Фейсбуці та запропонувала людям долучитись, — згадує Ліля. — А потім спрацювало „сарафанне радіо“, і до нас почали звертатися по рекомендаціях».

Подружжя має чотири вантажних машини. З окупованих міст можна було вивезти меблі, техніку та особисті речі, які були у використанні. Вартість вивезення речей залежить від відстані. З Донецька до Дніпра — близько 10 тис. грн, до Києва — 15 тис. грн. Одна вантажна машина може вмістити до двох тонн речей.

«Головна умова — наявність довідки переселенця у тих, хто вивозить свої речі. І людина мала особисто супроводжувати свій багаж. На блокпостах вимагали докладний опис усього, що веземо. Обов’язково мала бути печатка — підійде навіть від голови кооперативу чи ЖЕКу. Це потрібно, щоб довести, що не крадемо речі. Просять також докази того, що вантаж належить людині, яка їх вивозить. Наприклад, показати чеки чи фото. Техніка та меблі мають бути вживані. Нові не пропускають».

Лілія Шинкаренко разом з чоловіком Дмитром займаються вантажними перевезеннями вже більше 15 років

Лілія згадує, що дуже багато людей виїжджали у 2016 році, перевозили майно. Найчастіше їхали до Харкова, Дніпра та Києва. На блокпостах були великі черги.

«Можна було простояти цілісінький день і нікуди не виїхати. Одного разу розвертали машину п’ять разів. Без пояснень. Наче меблі, що віз чоловік, були нові. Хоча мали фото з квартири, де стояв цей меблевий гарнітур».

Подружжя Шинкаренків має чотири машини. Вантажопідйомність кожної — близько 2 тонн

Останній рейс чоловік Лілії здійснив 22 лютого 2022 року — за два дні до початку повномасштабного вторгнення. З того часу вивезти щось з Донецька можливості немає, бо усі три контрольно-пропускні пункти — Марʼїнка, Бахмут і Маріуполь — перетворилися на гарячі точки. Зараз подружжя займається вантажними та пасажирськими перевезеннями по Україні.

Юрій Марченко, 42 роки

Юрій Марченко займається вантажними перевезеннями не так через заробіток, як за покликом серця: за свої 42 роки він встиг двічі стати переселенцем, тому чудово розуміє, що таке переїзд через війну. До 2014 року чоловік жив у Феодосії, а після анексії Кримського півострова переїхав до Нової Каховки. У 2023 році він із родиною був змушений знову переїжджати — спочатку до Кривого Рогу, а потім до Києва.

Після початку повномасштабного вторгнення Юрій Марченко з дружиною мусили вдруге стати переселенцями

З початку повномасштабного вторгнення Юрій допомагає виїжджати людям з окупованих територій, вивозити меблі та техніку. Назад везе посилки: найчастіше ліки, корм для тварин, консерви, а останні кілька місяців — генератори.

«У мене в Херсоні залишилася мати, яка категорично відмовилася виїжджати з міста. Я періодично їздив до неї, писав у групах в соцмережах: мовляв, такого числа їду в місто, назад можу взяти стільки людей і таку кількість вантажу. Під час окупації люди дуже рідко вивозили меблі, намагалися виїхати бодай самі, брали техніку, яку шкода було кинути: пральні машини, холодильники, бойлери, плити. Одного разу везли кавоварку навіть. Але ніхто не міг гарантувати, що в результаті ми з усім цим майном доїдемо до пункту призначення через усі російські блокпости, попри всі обстріли. Виїзд то був, то його закривали. Ми могли добу простояти на блокпосту, пройти всі перевірки, а потім нас могли просто повернути назад», — розповідає Юрій.

Його автомобіль — Volkswagen T5 Transporter — взагалі-то не призначений для вантажних перевезень, але доводилося викручуватися: знімати сидіння і робити з пасажирського салону один суцільний багажник. Плату за свої послуги перевізника Юрій брав, тільки коли у людей були на це гроші. Головне, щоби заплатили за бензин. Від Берислава до Києва повний бак в обидві сторони — приблизно 8500 грн.

Людей та їхні речі Юрій перевозить на власному Volkswagen Transporter

«Якщо накинуть кілька тисяч зверху — добре, а якщо грошей немає — ну що ж, і так поїдемо».

Крім меблів та техніки, перевозити іноді доводиться і домашніх улюбленців

Спочатку чоловік їздив до Херсона через Снігурівку, Дарʼївку та Дарʼївський міст. Потім, коли міст розбомбили і росармія вийшла з Херсона, цей проїзд закрився, і військові зробили понтонний міст за 20−30 км від Дарʼївки, трохи вище за течією Інгульця. Дорога там геть розбита, доводиться додатково проїжджати 80 км, тому шлях туди й назад може зайняти не півтора, а цілих три дні.

«У місті після деокупації кілька місяців не було ні світла, ні води, — згадує Юрій. — Але люди все одно поверталися. Хтось назавжди, хтось подивитися, чи залишилася цілою їхня квартира, чи не розікрали майно».

Коли Херсон звільнили, російська армія закріпилася на лівому березі Дніпра.

«Буквально за кілька тижнів до цього я перевозив сім’ю з правого на лівий берег, — розповідає Юрій. — З меблями, технікою, з усіма речами. Батько та син залишилися облаштовуватися на новому місці, а дружина повернулася до Херсона, завершити якісь справи. І буквально в ці дні почався контрнаступ ЗСУ, місто було звільнено. Проїхати з правого на лівий берег стало неможливо від слова зовсім — мости та переправи зруйновані, дороги та населені пункти під постійними обстрілами. А сім’ї треба якось возз’єднатися, речі вони свої вже перевезли. І жінка, яка перебувала буквально за 5 км від своїх рідних, поїхала до них через Європу: спочатку вирушила до Варшави, звідти полетіла на Білорусь, потім до Росії, Криму, і вже через Армянськ потрапила до своїх».

Дорогою до нині вже звільненого Херсона Юрій часто везе генератори – у місті досі досить важка ситуація з електрикою

Зараз, розповідає Юрій, він на окуповані території не їздить — лише до Херсона та прилеглих селищ.

«Звідти вже ніхто не виїжджає, залишилися лише старі люди та інваліди. Я привожу їм посилки, ліки, іноді якусь техніку від дітей та родичів. Якось передавали навіть ковбасу — а що, якщо люди її майже рік не бачили?».

Олексій, 25 років

Олексій нині активно займається вантажними та пасажирськими перевезеннями з окупованих територій, тому вважає за краще не називати свого прізвища і не показувати обличчя — надто ризиковано. З компанією товаришів хлопець перевозить майно переселенців із Маріуполя, Лисичанська та прилеглих сіл з квітня минулого року. Здебільшого люди їдуть до Запоріжжя, іноді — до Тернопільської області.

Для вантажних перевезень Олексій використовує Mercedes Sprinter. Найчастіше люди вивозять техніку й особисті речі

Щоб потрапити на окуповану територію, хлопці мусили або оформити ліцензію перевізника, або мати волонтерський квиток.

«У першому випадку ми повинні були платити якийсь податок росіянам, але спонсорувати тероризм не хотіли, тому оформилися волонтерами, — розповідає Олексій. — Перед поїздкою потрібно написати заяву до адміністрації Запоріжжя і таку саму — до адміністрації окупованого міста. За кілька днів ти отримуєш волонтерські квитки, без них на блокпості не пропустять».

Олексій та його партнери користуються трьома автомобілями: Mercedes Vito для пасажирів, буси Volvo і Mercedes Sprinter — для вантажів. У середньому перевезти однокімнатну квартиру «під ключ» із Маріуполя до Запоріжжя коштуватиме $350−400.

Олексій розповідає: «Є кілька правил успішного перевезення. Перше — їхати через певні пропускні пункти, які ти вже знаєш, на яких могли тебе запам’ятати. Ми найчастіше їздили через Василівку, але зараз її закрито. У Маріуполі був свій блокпост. Друге — не везти з собою комп’ютерну техніку. Ну, а якщо везеш, то готуйся до того, що російські солдати вивчатимуть все до дрібниць: витягуватимуть диски, перевірятимуть всю інформацію, дивитимуться історію браузера. А потім все одно можуть забрати гаджет, бо їм щось не сподобалося. У мого товариша був випадок, коли хлопець віз свого ноутбука, росіяни на пропускному пункті попросили його увімкнути, потім кудись повели хлопця разом з ноутом. Згодом приходять до водія і кажуть: їдь, мовляв, не чекай. Твій пасажир вже нікуди не поїде».

Олексій радить клієнтам особливо не морочитись з пакуванням речей — все одно солдати на блокпостах все обнишпорять під час перевірок

Крім техніки, російські солдати ретельно обшукують меблі та речі: висувають ящики, відкривають коробки, валізи, нишпорять у спідній білизні. Тому, каже Олексій, він радить пасажирам не надто морочитись з упакуванням — все одно солдати все перевернуть. До старих меблів і техніки претензій не було, а от якщо люди везли щось нове, на блокпостах вимагали чеки. Якщо не було і чека, доводилося, за словами Олексія, «давати копієчку».

«Чоловіків перевіряють особливо ретельно. Роздягають до трусів, іноді й труси змушують знімати. Перевіряють на предмет татуювань — орки чомусь впевнені, що якщо в тебе тату, то ти або військовий, або колишній зек. Вони мають базу наших військовослужбовців, по ній теж усіх пробивають. Якщо дізнаються, що ти служив — одразу розстріляють. На наших блокпостах хлопці пропускають швидко, буквально десять хвилин оглядають і відпускають».

Найбільш дивною історією, що запам’яталась Олексію, стало замовлення вивезти з Маріуполя до Запоріжжя магазин. «Я подумав одразу: певно, побутова техніка чи автозапчастини. Ну що ще може мати попит у війну? А виявилося… дитячі іграшки. Тож ми під обстрілами рятували іграшки. А потрапляли під обстріли часто: якось влітку всю ніч простояли в посадці, бо лупили страшно з обох сторін. Я потім ще довго не міг сісти за кермо — руки трусилися. Ще була історія, коли люди переїжджали всією родиною, з усім майном із Лисичанська. Ми їх вивезли, а буквально наступного дня до їхньої хати прилетіла ракета та знищила будинок ущент».

Авторка – Ірина Денисюк

Текст платформи “Свій дім” спеціально для NV. Ми збираємо свідчення людей, чиї будинки та місця сили знищила росія. Якщо ви хочете розповісти власну історію про зруйновану оселю або заклад, заповніть цю форму.