Колись величний, а тепер знищений росіянами. Історія Палацу культури у Бахмуті

До радянських часів Бахмут перебував на перехресті торгових шляхів, тому площа, яка зараз відома як Площа Свободи називалась Торговою. Наприкінці XVIII століття тут регулярно відбувалися чотири ярмарки на рік. Поміж кам’яних торгових рядів на площі виглядав Народний дім, збудований у 1902 році. У 1926 році цей будинок став частиною споруди Палацу Леніна.

Перед початком повномасштабної війни тут знаходився міський Центр культури та дозвілля імені Євгенія Мартинова. Будівля Палацу культури прикрашала архітектурний ансамбль центральної площі міста та мала статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини місцевого значення. Допоки її не знищили росіяни.

Велику роль у культурному житті Бахмута на початку XX століття відігравав Народний дім, збудований у 1902 році. Як писала тогочасна Катеринославська газета “Вестник юга”: “Шостого жовтня поточного року в місті Бахмуті відкрито народний дім, котрий обійшовся місцевому комітету в 30 000 рублів. Він представляє собою красиву архітектурну споруду з великим залом на 500 місць з особливим приміщенням для народної бібліотеки-читальні і народною чайною в другому кінці”.

Частина Торгової площі. З лівого боку поштівки бачимо будівлю Народного дому. Поштова листівка початку XX ст. з колекції Бахмутського краєзнавчого музею

Двоповерхова будівля Народного дому розташовувалася в структурі Торгових рядів і головним фасадом виходила на сучасну вулицю Миру, до 1917 року — вулиця Велика Харківська.

У 1924 році на площі біля Народного дому встановили 27-метровий пам’ятник Артему видатного українського скульптора Івана Кавалерідзе. У тому ж році постановою Донецгубвиконкому затвердили будівництво палацу-пам’ятника імені Леніна у Артемівську. Його будували на площі Свободи, навпроти пам’ятника Артему.

За планом будівництва до складу Палацу мав входити колишній Народний Дім. Його хотіли добудувати до висоти трьох поверхів і капітально переробити всередині, також під будинок частково відійшла територія колишніх кам’яних торгівельних рядів.

Проєкт палацу-пам’ятника розробив архітектор Михайло Рибкін. Вартість попереднього кошторису становила 225 тисяч радянських рублів (це без меблів та іншого обладнання).

Креслення палацу з колекції Бахмутського краєзнавчого музею

Малюнок-креслення майбутнього палацу-пам’ятника, 1924 р.

Згідно з проєктом, будинок мав складатися із двох частин — клубу та театру.

У клубі було книгосховище, розраховане на 20-25 тисяч томів, дві читальні, кімнати для відпочинку та бесід, зали для лекцій і нарад на 400 осіб, камерний музичний зал, кімнати для гуртків — ленінського, марксистського, художнього; велика їдальня з буфетом і обслуговуючі приміщення — вестибюлі, роздягальні. Загалом він мав налічувати до тридцяти кімнат.

Театральна зала була двоярусною і була розрахована на 1200 місць. Сцена була розміром 15х15 метрів, з пристроями для підйому декорацій та гримерок для артистів обабіч сцени.

Завершення будівництва палацу, 1926 рік.

Фото з колекції Бахмутського краєзнавчого музею

Загалом все будівництво палацу-пам’ятника обійшлося майже в 630 тисяч радянських рублів. Відкривався палац поступово. У першу чергу у жовтні 1926 року відкрився для відвідувачів театр, а навесні 1927 року відкрилась вже інша частина будівлі. Зовнішнє оздоблення фасаду закінчили тільки восени 1927 року.

Григорій Соколовський, науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею

“Будівля Бахмутського міського центру культури та дозвілля імені Євгена Мартинова, напевно, єдина у своєму роді, всередині якої у різні періоди побували практично всі жителі нашого міста. На той час основною метою будівництва такої великої й помпезної споруди було мовою архітектури доказати перевагу радянського строю над царатом Російської імперії. Та попри свою агітаційно-пропагандистську мету, Палац-будинок одразу став осередком культурного, суспільного, освітнього, а також політичного життя Артемівська, а пізніше й сучасного Бахмута. На жаль, історія інколи рухається по спіралі. Під час нацистської окупації у грудні 1941 року будинок згорів, а через 81 рік, внаслідок обстрілу армії РФ це відбулося знову”, — говорить Григорій Соколовський, старший науковий співробітник КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”

На початку січня 1942 року на центральній площі міста було страчено десятьох заручників нібито за підпал міського театру. Вважається, що пожежу влаштували самі німецькі окупанти через необережність під час святкування Різдва та Нового року. Комендант міста фон Цобель звинуватив у підпалі десятьох містян.

До пожежі в частині палацу знаходився штаб нацистів, а в іншій частині будівлі розташовувався німецький госпіталь. Під час відступу німців праве крило палацу, де був госпіталь, підірвали, а після війни розібрали.

Після Другої світової війни будівлю відновили, але з невеликими змінами, зробили реконструкцію. У різні роки там розташовувався народний музей, міський будинок піонерів, різні робітничі клуби. Після 1963 року Палац культури імені Леніна став відноситися до швейної фабрики імені 8 Березня. У повоєнні часи у приміщеннях палацу був кінотеатр “Победа”, який пізніше мав назву “Пионер”.

Згорівший палац під час нацистської окупації.

Фото з колекції Бахмутського краєзнавчого музею

На початку 2000-х років будівля Палацу культури була капітально реконструйована: відремонтували фасад та внутрішнє оздоблення. Під час реконструкції у 2006 році тут встановили баштовий годинник. Відлік часу супроводжував дзвін і шахтарська пісня “В чистом небе донецком голубиную стаю обгоняет степной ветерок…”.

Міський центр культури та дозвілля, 2000-і роки

Енциклопедія Сучасної України, esu.com.ua

У 2013 році Палац культури імені Леніна перейменували на честь земляка — співака та композитора Євгена Мартинова. Він народився у Камишині на Волзі, але згодом сім’я переїхала на Донбас, на батьківщину батька, до Артемівська. Саме тут майбутня зірка радянської естради отримала свою першу музичну освіту — в Артемівському музичному училищі.

Олена Столярчук, в. о. директорки КЗК “Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова”.

“Це був центр і осередок культури нашого міста. Усі заходи, які проводилися, не тільки міського, а й регіонального та всеукраїнського рівнів, відбувалися саме в нашому Центрі. У нас був годинник. І з ним пов’язано дуже багато всього душевного та сердечного. У нас була традиція — під час кожного заходу, який відбувався на вулиці, усі чекали, коли проб’є годинник, і тільки тоді починався захід“, — говорить Олена Столярчук, виконуюча обов’язки директорки КЗК “Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова”.

У Центрі займалися дуже багато колективів. Це були зразкові народні колективи, які виборювали гран-прі на міжнародних конкурсах і фестивалях.

“На нашому Центрі культурі тримався імідж нашого міста. Ще у нас в Центрі були різні клуби — для людей похилого віку, для ветеранів. Вони завжди збиралися, завжди у їхньому клубі був свій осередок, свої керівники, можливість не лише спілкуватися, а й виступати, показувати свої вміння, нові навички. Тому ми зараз втратили не тільки Дім, ми втратили сім’ю”, — додає Олена Столярчук.

Бахмутський міський центр культури і дозвілля

Автор: Михайло Кулішов

Бахмутський міський центр культури і дозвілля, 2015 рік

Автор: Михайло Кулішов

З початку повномасштабного вторгнення у будівлі Палацу культури працював Гуманітарний штаб, куди жителі міста приходили, щоб отримати продукти харчування, хліб та товари першої необхідності.

Вранці 8 вересня 2022 року Палац культури імені Євгена Мартинова став жертвою чергового артилерійського обстрілу Бахмута. Загорілися верхні поверхи будівлі, проте постраждала і зала на першому поверсі. За даними ДСНС, найбільшого удару зазнала покрівля та верхній поверх палацу.

Фото: Facebook/ГУ ДСНС України у Донецькій області

Згорівший міський центр культури та дозвілля ім. Є. Мартинова. Грудень 2022 року

Автор: Костянтин і Влада Ліберови

Фото: Instagram @andrealvesphoto

Автор тексту – Михайло Кулішов

Цей матеріал створений у рамках спецпроєкту “Бахмут. Свої пам’ятки” спільно із платформою Свої. Якщо ви хочете поділитися власними спогадами про оселю або заклад, які зруйнувала армія рф – заповніть коротку анкету https://bit.ly/sviydim.

Читайте також: Він бачив тисячі прощань та зустрічей, але поїзди туди більше не ходять. Яким ми запам’ятаємо вокзал Бахмут II