У моєму під’їзді залишилися літні люди, і я у свої 60 була кухаркою і медсестрою. Історія Ольги Гапоненко

У маріупольчанки Ольги Гапоненко ще в листопаді 2021 року було чітке відчуття біди. Те, що буде війна вона була впевнена. Але валізу не збирала – мама була хвора, лежача. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ольга не відходила від неї.

“Навіть продукти не могла закупити в перші дні, – згадує Ольга. – Тож дякувати мамі, вона в мене запаслива – їжа в нас була. Потім 4 березня вона померла, бо відмовилася їсти й пити, щоб не бути тягарем, щоб онучка з правнучкою могли виїхати.Чотири дні ми чекали на службу, яка забере тіло до моргу. З того часу я її не можу знайти. Я не знаю, де і коли її поховали. Під вогнем дістатися до моргу було неможливо”. 

Восьмий під’їзд завалився від попадання снаряда

Будинок Ольги у Маріуполі на пр. Будівельників, 62 постраждав частково: восьмий під’їзд завалився від попадання снаряда. Жінка мешкала у першому під’їзді. В її квартирі 12 березня 2023 року вилетіли вікна та міжкімнатні двері від бомби, яка впала в центрі перехрестя з вул. Бахчиванджи.

“Руйнувалося все за моєї безпосередньої присутності поступово протягом двох місяців, – розповідає Ольга.  – У мене у під’їзді залишилися тільки літні люди, і я у свої 60 була наймолодшою: кухаркою, медсестрою, водоношею. Вода – це окрема тема. Поки був сніжок та дощ – збирали. Потім тягали з люка біля ринку брудну воду. На ній готували”.

Виїхала з однією сумкою та кішкою в переносці

Її донька з онукою виїхали до Дніпра і потім до Польщі. Сама Ольга не хотіла виїжджати, поки не стане відомо щось про померлу матір, але зрештою погодилася на прохання дітей. 25 квітня сіла в автобус на Нікольське, потім виїхала в Бердянськ. З однією сумкою та кішкою в переносці. Далі Василівка, де кілька днів ночували де прийдеться. Врешті решт дісталися до Запоріжжя. Зараз жінка у Києві та намагається відновити свій квітковий бізнес.

“Важко – сльози увесь час, – говорить Ольга. – Я розумію, що повинен пройти час, щоб все уляглося. Я не впадала в депресію. Там мало хто впадав. Бо треба було триматися”.