“Моє дитинство через війну закінчилось у 13 років”. Історія Яни з Авдіївки

“Моє дитинство через війну закінчилося у 13 років. Тоді ми не виїжджали з Авдіївки, а у 2022-му довелося”, – розповіла журналісту Свій дім Яна Дружина.

Після повномасштабного наступу рф Яна та її мама втратили квартиру.

Лише у 2021 році розпочали ремонт

Бабуся Яни жила у селі Велика Новосілка, заснованому переселенцями-греками з Криму. Потім переїхала до Авдіївки Донецької області, влаштувалась на коксохімічний завод і отримала житло.

“Це була кімната у великому гуртожитку. І якраз після того, як бабуся сюди переїхала, вона втратила всі документи. Тільки те, що вона працювала на заводі й давало нам дозвіл тут жити”, – розповідає Яна.

У 2019 році бабуся померла. Приватизувати квартиру не встигли, паперова тяганина лягла на її плечі. Лише у 2021 році вдалося отримали ордер на проживання й розпочати ремонт.

“Почалася війна” – ці слова молода жінка почула вже вдруге

Яна працювала медсестрою, взяла безоплатну відпустку й разом з мамою поїхала у селище Велика Новосілка, де жили дідусь з прабабусею. Через десять днів повернулися в Авдіївку – мама Яни ще відпрацювала зміну на заводі. А вранці 11 березня вони прокинулися від сильних обстрілів й гулу ворожих літаків. 

“Маму на завод я більше не відпустила. Сама теж не пішла до лікарні, бо знала, що медзаклади можуть атакувати в першу чергу”, – каже вона.

Наступну ніч провели у бомбосховищі. Вранці 12 березня з’явилася інформація про евакуацію, тому пішли до квартири, щоб забрати якісь речі. Потім Яна ходила по місту й шукала нашийник і переноску для кота, які так і не знайшла. Коли повернулася й тільки-но зайшла у сховище, у 20 метрах від нього прилетів снаряд.

Евакуація та останні 6 тисяч гривень

“Приліт був такої сили, що у сховищі місцевого універмагу затряслася стеля, почалася сипатися штукатурка і ми думали, що нас завалить. Цього дня був приліт і на залізницю, тому евакуація потягом зірвалася. Якимось дивом вдалося знайти водія автобуса, який погодився вивезти людей”, – каже вона.

Всіх довезли до Покровська, а потім кожен їхав, куди міг. Яна з мамою спочатку опинилися у Дніпрі, потім у Львові й врешті-решт дісталися Угорщини. Завдяки дівчинці-волонтерці пів року жили у будинку її тітки й сплачували лише комунальні послуги. 

“У нас не було ніяких збережень. Багато коштів витратили на ремонт квартири в Авдіївці, купівлю нової техніки, на таксі, коли тікали з міста до селища. Було десь шість тисяч гривень і дякувати Богу, якось протягнули”, – каже вона.  

Живуть і працюють в Угорщині

У новій країні Яна з перших днів шукала роботу і житло. Майже одразу влаштувалася медсестрою в реабілітаційний центр. Вона вільно володіє англійською, але в новому колективі її ніхто не знав. Угорську довелося вивчити з нуля. Мама жінки працює у медзакладі прибиральницею. 

Яна з мамою дуже сумують за Україною. Після перемоги готові їхати додому, але якщо буде житло. Будь-яке, навіть без ремонту, без меблів, але щоб своє.

В Україні залишився дідусь

“В Україні залишилися дідусь. Нещодавно померла прабабуся. Їхній будинок у Великій Новосілці знищили обстріли. Майже рік вони жили на Дніпропетровщині – їм виділили якусь палату в лікарні. Наразі він шукає будинок. Вже є один варіант, але на зиму треба дрова, електроплита та інші побутові речі”, – говорить Яна.

Допомогти дідусеві можна за номером картки: 5375 4114 2426 9418 (Дружина Яна Ігорівна, онука).